Фіолетова совість із портретом Грушевського. Як журналіст випадково поповнював нардепам телефон і хотів отримати кошти назад

Мобільні телефони так глибоко увійшли в наше життя, що людей, які ними не користуються, вважають маргіналами чи відлюдьками. Звичайно ж, рахунок мобільного потрібно поповняти, але при здійсненні цієї операції можна помилитись і набрати інший номер – тоді гроші потраплять до чужої людини. А вона ж їх може і не повернути, а присвоїти. Так це чи ні, ми вирішили перевірити на найкращих представниках суспільства – народних депутатах України від Прикарпаття.

Найбагатший

Першим для нашого експерименту обираємо одного з найбагатших депутатів (зі статті другого номера журналу «МІСТО») Юрія Дерев’янка. Поповнюю його мобільний на 50 гривень. За годину телефоную. Відразу ж питання – хто я такий? Називаю рандомне ім’я і кажу, що випадково цифрами помилився й поповнив не той рахунок. Народний обранець сказав, що не знає, як це можна перевірити, а потім банально «відморозився», запропонувавши зв’язатись пізніше. Чекаю зо дві години і ще раз пробую потурбувати Голову підкомітету з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції органами державної влади та місцевого самоврядування – слухавки ніхто не знімає, тому я й змушений написати депутатові SMS із проханням повернути гроші, які я нібито помилково йому перерахував. У відповідь – тиша. Але хвилин за 40 отримую від Юрія Дерев’янка повідомлення про те, що SMS від оператора він не отримував і його рахунок не поповнений. Що ж, будемо вважати, що оператор мобільного зв’язку вирішив не відволікати свого абонента надокучливими повідомленнями про поповнення рахунку.

Найчіткіший

Наступним учасником нашого експерименту обрали Володимира Шкварилюка. Кидаю йому на рахунок півсотні гривень. Чекаю з півгодини та маю надію, що цього разу гроші нікуди не зникнуть, а оператор обов’язково повідомить депутатові про поповнення. Телефоную, але Шкварилюк слухавки не бере. За годину пробую ще раз, але знов те саме. Тоді пишу SMS: «Добрий день, я випадково переказав вам 50 грн. Поверніть, будь ласка» і чекаю відповіді. Через півгодини приходить SMS, що мій рахунок поповнено на 50 грн. А ще за 10 хвилин народний обранець зателефонував і повідомив, що відправив кошти назад. Я вирішив ще трохи поспілкуватися з депутатом, тому й кажу, що не знаю, ще не дивився, але Володимир Шкварилюк стверджує, що точно поповнив мені рахунок, і якщо треба, може надіслати квитанцію, адже відправляв гроші через банк. Мені нічого не залишалось, крім як подякувати і розпрощатись.

Найдотошніший

Є в нас два депутати-брати, Віктор та Олександр Шевченки, які швидше за все спілкуються один з одним трохи більше, ніж інші парламентарі між собою, і тому, щоб наш експеримент не викрили, як юнака з кліпу «Тает лёд», приймаю рішення поповнити рахунок більш досвідченому Олександрові. За сорок хвилин після поповнення набираю його, але абонент не відповідає. Телефоную пізніше, навіть SMS написав, але все марно. В той час, коли Верховна Рада була зайнята перейменуванням «Мукачеве» на «Мукачево», депутатові було не до моїх 50 гривень. Потім ще декілька разів передзвонив і вже вирішив розпрощатись зі своїми грошима. І тоді, вже на прощання, вислав народному обранцю лаконічну SMS «віддай мені гроші!!!» Коли, як не сьогодні, можна ось так, інкогніто, наїхати на депутата. Відповідь не забарилась, хвилин за десять прийшло повідомлення: «Яка сума? І як повернути?». А за хвилину вказівка «не тикай». Тоді я і вступив у діалог з депутатом. Слуга народу цікавився, яким чином було здійснене поповнення, а потім узагалі почав вимагати квитанцію. Я вибачився, сказав, що фотоапарата немає на телефоні, а квитанції не вмію надсилати. Крім того, Олександр Шевченко поцікавився сумою. Кажу, що мало би вам повідомлення прийти. Народний обранець тоді написав, що SMS не доходять до нього. Я відповів, що випадково поповнив на 50 гривень, але тут же пожалкував – міг би сказати і 100, наприклад. Гуляти так гуляти: коли ще випаде в житті шанс «розвести» депутата. Шевченко ще декілька хвилин подумав і відповів, що поповнив мені рахунок, та побажав більше не помилятись. А на підтвердження його слів мені пропищала SMS. Я подякував, і на цьому наша «чат-конференція» припинилась. Шкода, звичайно, що не довелось із народним обранцем поспілкуватись голосом, а тільки повідомленнями.

Найобнадійливіший

Наступним я «помилився» з Юрієм Солов’єм. Поповнюю йому рахунок, чекаю півгодини й телефоную. Депутат одразу зняв трубку, обмінялись універсальним «Алло», і народний обранець обережно попрохав передзвонити трошки пізніше, бо зараз дуже зайнятий і не може розмовляти. Раз просить сам заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики – доведеться чекати. Але дожидати довго я чомусь не хотів, тому й почав видзвонювати народного обранця. Декілька разів набрав, але абонент не відповідав, а потім узагалі збив дзвінок. Тоді я й написав SMS, в якому повідомив, що випадково поповнив рахунок, і коротко попросив власника номера повернути мені кошти. Щоб підкреслити свої серйозні наміри, в кінці повідомлення я додав знак оклику. Народний обранець мій серйозний тон зрозумів та майже одразу зателефонував. І почались питання на кшталт: хто я такий, як то таке могло статись і звідки я знайомий із ним. Характерною для мешканців Полтавщини говіркою я повідомив якесь ім’я, журився, що випадково поповнив його рахунок, бо перераховував гроші на телефон колезі й увів дві цифри неправильно. Кажу, може б тепер час повернути мої гроші. Юрій Соловей відповів, що не вміє поповнювати телефон, бо у нього контракт і він у тому не буде розбиратись. Питаю: а як ви взагалі собі телефон поповнюєте? Депутат каже, що ніяк. Відчуваю, що слуга народу щось хитрує, ну не може чоловік із Печерських пагорбів у ХХІ столітті не вміти поповнювати рахунок мобільного, тому й пропоную невеличкий ґешефт – віддай, кажу, хоча б половину. Юрій Соловей посміявся, спитав, скільки ж то половина, а потім сказав, що перекаже помічнику, а він зі мною розбереться. Я здивувався, що нібито невідомий абонент має помічників, сказав, що буду чекати, і подякував. Помічник нардепа чомусь зі мною так і не розібрався, хоча я мав такі великі сподівання з ним поспілкуватись.

Найгалантніший

Наступним учасником нашого добровільно-примусового експерименту був Анатолій Дирів. Через сорок хвилин після того, як перерахував гроші на його мобільний, телефоную, галантно перепрошую, кажу, що поповнив випадково його рахунок, і прошу повернути мені кошти. Слуга народу не менш галантно подякував і сказав, що мені не вірить, бо йому SMS не приходила, тому попросив мене більше не телефонувати. І швидко поклав трубку. Моєму розчаруванню не було меж. Я з відчаєм ще декілька разів перевірив, чи точно поповнив рахунок саме Анатолію Диріву. Переконався, що таки йому, і знову пішов в атаку. Проте у співголови групи з міжпарламентських зв’язків із Республікою Індія телефон був узагалі відключений. Невже народний обранець поїхав у Нью-Делі з моєю п’ятдесяткою? Я ще більше засмутився через втрату своїх грошей, але за декілька годин мені прийшло повідомлення. У ньому, на жаль, йшлося не про поповнення мого рахунку, а про те, що мій кредитор з’явився в мережі. Розрахувавши приблизно час, за скільки літак із Борисполя долетить до Делі чи Мумбаї, я зрозумів, що народний обранець точно не встиг перетнути кордон за такий короткий час, тому й вирішив ще раз його потурбувати. Набираю і намагаюсь максимально коротко пояснити, що ж трапилося зі мною та моєю багатостраждальною фіолетовою купюрою, яку подумки я вже втопив у Індійському океані. Але слуга народу відмовився слухати, назвав мене «ідіотом, блін», пригрозив міліцією (напевно, індійською) та повідомив, що поставив мене на антидодзвін. Мої аргументи тут і закінчились – як у дитячому садочку, коли мене кудись ставили, переважно в кут. Що ж, імовірно, мені гроші менш потрібні.

Найзайнятіший

Через хвилин 30-40 після того, як я поповнив рахунок Михайлові Довбенку, зателефонував йому, але нардеп дзвінок збив і відправив лаконічне SMS: «Напишіть». Я так і написав, що випадково номер поповнив, і попросив повернути кошти. Відповіді не отримав. Потім ще декілька разів телефонував, але трубки ніхто не брав. Напевно, Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності був дуже зайнятий, щоб зі мною говорити і тим більше відписувати на SMS.

Найсерйозніший

Наступний у нашому експерименті – Юрій Бабій. Поповнюю йому рахунок і через деякий час – вже традиційно – не додзвонююсь. З другого разу народний обранець все-таки зняв слухавку. Полтавським говором пояснюю ситуацію, проте депутат питає, як то так вдалось помилитися, номери ж різні. Розумію, що номери дійсно не подібні, тому і кажу – колезі поповнював, на дві цифри помилився. Бабій ще трохи подумав, вибачився і сказав, що зараз зайнятий, але протягом години поверне кошти. Що ж, чекаю. Через годину вирішив не турбувати обранця дзвінками, тому спитав у текстовому повідомленні, чи відправить він мені гроші назад. Народний обранець відповів ствердно. А через п’ять хвилин дійсно прийшла SMS про повернення моїх кровних.

Найчесніший

Щось було таке радикальне та грізне в останньому учасникові нашого експерименту. Чомусь із народним обранцем Юрієм Тимошенком я розраховував на довгий діалог, сварки і псування нервів нам обом, тому й лишив його наостанок. Поповнив чоловікові мобільний і майже одразу телефоную – абонент поза зоною досяжності. Ще декілька дзвінків – марно. Думаю, та невже я втратив свої гроші? Але за декілька годин SMS мені проінформувала, що народний обранець включив свій телефон. Вирішив одразу не телефонувати, а дати Юрієві Тимошенку з годинку часу. Проте за декілька хвилин нардеп мене набрав сам. Я й розказую про свою ситуацію: помилився – кидав 50 гривень своєму другові, а потрапив до вас. Прошу мені повернути кошти. Він каже, що зараз не може, бо зайнятий на роботі. Десь зовсім недалеко від абонента комусь Парубій передавав слово, а Юрій Тимошенко вибачився і попросив зателефонувати о 18:30, коли буде вдома з помічником і там вони спільними зусиллями якимось чином мені гроші повернуть. Ще й наголосив, що йому чужого не потрібно. А за декілька хвилин прийшла SMS про те, що мені повернуто 49 гривень. Ось так, депутат захотів по-людськи, але одну гривню швидше за все забрав банк як комісійні. Щось не хочу вірити в те, що гривню народний обранець взяв собі за послуги трансферу коштів. Тут варто відзначити такий цікавий факт – найбідніший депутат (згідно зі статтею в другому номері журналу «МІСТО») віддав гроші якнайшвидше, без додаткових нагадувань, повідомлень і прохань.

При підготовці й написанні матеріалу жоден нардеп не постраждав.

Після кожного експерименту варто підбивати підсумки та робити висновки. А остаточна думка така – четверо депутатів мені гроші повернули, а четверо – ні. В футболі це значить, що перемогла дружба. А хто переміг тут – вирішувати тобі, шановний читачу.

Автор: Олександр ЗАСЛАВСЬКИЙ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 8

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Схожі записи:

Loading...