Ахтем Сеїтаблаєв: “Ми – свідки народження українського кіно”

Нещодавно відомий український режисер та актор кримськотатарського походження Ахтем Сеїтаблаєв презентував свою нову роботу, військову драму “Кіборги”. Картина показує справжніх героїв, тих, хто відстоює цілісність країни на Сході, а творець стрічки вважає, що саме такими, культурними речами можна зшивати країну в нинішніх умовах. Про анексію рідного Криму, участь у популярному телешоу, амбіції та особисті цілі журналістка “МІСТА” спілкувалася із загадковим Ахтемом Сеїтаблаєвим.

– Читала Ваш коментар стосовно того, що Крим нині – це осередок комунізму. Не хочу наступати на болючі мозолі, але чому, на Вашу думку, відбулася анексія півострова?

Крим не лише нині є заповідником комунізму – він був таким завжди. Тому стала можливою його окупація Московією. На жаль, нічого не було зроблено для того, щоб переважна більшість кримчан почувалися українцями. У відсотковому співвідношенні кримські татари не є більшістю населення півострова, але саме ця категорія – хедлайнери думки, що вони – українці. Тому окупаційна влада робить усе для їх залякування. Як на мене, у державі має бути створена культурна стратегія. Я наполягаю на тому, що саме культура є етнічно дієвим інструментарієм для згуртування. За роки незалежності необхідно було зробити кроки, які б стратегічно відповідали саме цій тезі. Я не претендую на істину в останній інстанції, але вважаю, що культура є рушійним важелем для об’єднання. Це можна бачити на прикладі Святослава Вакарчука. Особисто я захоплююсь його творчістю, як і люди скрізь, навіть у Росії. Тому треба зробити так, щоб відчувалося: креативні речі створюються завдяки знанню державної мови. Якщо культура не є загальною вимогою, якщо немає потреби знати про традиції одне одного, сподівання, мрії, тоді можна розповідати про невдоволення, те, що кримські татари мріють втекти до Туреччини, маргіналів, про те, що на Сході немає громадян із проукраїнськими поглядами, а на Заході живуть, як твердить пропагандистська машина Російської Федерації, бандерівці. Але сталося те, що сталося… У нас зараз є такий інструментарій, як кіно, преса, література. І в кожному з них робиться певний крок – хоч і невеликий, зате у правильному напрямку. А завдяки хлопцям, які виборюють незалежність нашої країни, ми маємо можливість щодня пити каву, знімати кіно, бачити своїх дітей та родину.

Фото з фейсбук Axtem Seitablaiev

– Ви вважаєте, що це така собі хиба українського уряду, який не звертав уваги на Крим?

А хто обирає депутатів? Ми з вами. І ми всі закривали на це очі. Мабуть, так треба було Всевишньому, історії, щоб ми, на жаль, пройшли через війну, нарешті спромоглися і навчилися поважати одне одного, свою країну і людей, які в ній живуть. Навчилися об’єднуватися, щоб нарешті змогти побудувати ту країну, в якій будуть жити наші діти. І кіно в цьому сенсі – це теж інструментарій. Наша знімальна група разом із фондом “Повернися живим”, Держкіно та Міністерством інформаційної політики започаткували акцію #Янебайдужий, суть якої полягає в тому, що з кожного придбаного квитка п’ять гривень буде спрямовано на допомогу родинам загиблих. Кошти акумулюватимуться в фонді “Повернися живим” і будуть перераховані родинам героїв. Суть акції не лише у придбанні квитка – це співучасть у круговороті добра. Співучасть у тому, що ми можемо назвати єдиною країною. І показати цим, що нам не однаково, що ми живемо в цій країні, нам не все одно, які процеси тут відбуваються, не байдуже до тих людей, які своїм життям створили нам можливість жити у мирі.

– На Вашу думку, Крим повернеться до України, зокрема, кримським татарам?

У мене немає сумнівів у тому, що Крим знову буде українським – хід історії неможливо змінити. У кримських татар немає іншої Батьківщини, ніж Крим. І вони абсолютною своєю більшістю, а я говорю це відповідально, бачать себе громадянами соборної, єдиної України. І щодня підтверджують це своїми діями там, в окупованому Криму. Я певен, що, якщо Верховна Рада врешті-решт прийме закон про визнання Криму національною територіальною автономією кримських татар у складі України, це буде надзвичайною мотивацією для людей, які живуть зараз під окупаційною владою.

Фото з фейсбук Axtem Seitablaiev

– Нещодавно ви дебютували у незвичному для себе амплуа в шоу “Танці з зірками”. Це був доволі успішний початок – ви посіли третє місце. Чому вирішили взяти участь, що для Вас танець зараз, після шоу?

Насамперед я хотів розважити своїх доньок, а найбільше – наймолодшу Софію. Саме вона мріяла, щоб я взяв участь у цьому шоу. Якщо чесно, не бачив себе на паркеті взагалі. І коли вкотре відмовлявся через певні проблеми зі здоров’ям, протипокази щодо фізичних навантажень, почув, що для доньки це важливо. Вона спитала мене: “Тату, невже ти не будеш танцювати, ну як же ж так?”. Прийняв рішення і вийшов на паркет. Наразі не жалкую.

– Танець “Хайтарма” став такою собі особистою кульмінацією на «Танцях із зірками», Ви змогли за кілька хвилин розказати історію свого народу, показати його біль. Чому вирішили вийти на паркет із таким складним завданням, чи зрозуміли глядачі те, що Ви намагалися показати?

Судячи з багаточисельних, десятків тисяч листів, які мені надійшли від глядачів, мабуть, так, нам вдалося донести нашу думку. Для мене була особливою мить, коли я зрозумів, що ми все-таки виходимо до суперфіналу. Ми з Оленою Шоптенко говорили, якщо буде нагода станцювати у фіналі, то буде саме цей танець. Я добре знав, що нас дивляться у цілій країні, в тому числі й у Криму, і з мого боку це була шана, підтримка і внутрішня особиста потреба.

– У Вас чимало нагород як у лауреата різноманітних фестивалів, конкурсів, орден «За заслуги». Наскільки для Вас важливі такі речі? Це можна вважати мотивацією чи для Вас спрацьовують інші механізми?

– Найбільша мотивація – це глядач, який приходить дивитися на твою працю. Але якщо те, що ти робиш, знаходить підтримку, схвальні відгуки і ретельний аналіз колег або людей, які знаються на своїй справі – це для мене, як і для кожного, потрібна річ, це доказ того, що ти цікавий не лише пересічному глядачу, а й людям, які вважають себе професіоналами. Це є мотивацією, такою собі дорожньою картою. Мотивує також і якісна критика – вона тебе формує. Добрий критик, налаштований на те, щоб будувати, а не руйнувати, знаходить те, що йому сподобалося і дуже добре це підкріплює своїм аналізом. На решту не звертаю уваги.

Фото з фейсбук Axtem Seitablaiev

– А про яку нагороду мрієте у найближчому майбутньому?

– Наразі для мене найкращою відзнакою було б те, щоб якомога більше людей подивилися фільм «Кіборги». Він знятий насамперед для молоді. Сценарій до нього написала Наталія Ворожбит на основі спогадів реальних бійців. Саме тому маю всі підстави стверджувати, що ця картина заснована на реальних подіях. Неможливо розповісти історію захисту Донецького аеропорту, яка тривала 242 дні, за дві години. Тому ми дозволили собі скомбінувати певні події, але за кожним персонажем фільму стоять реальні герої. За своїм жанром стрічка є військовою драмою, там доволі багато бойових дій, військових сцен. Та кіно насамперед не про війну, а про мир, який народжується на цій війні. І та доволі широка географія питань, які наші персонажі впродовж фільму ставлять одне одному, самі собі – це ті ж самі питання, які ми ставимо тут, у мирному житті. Але там, на фронті, вони набувають іншого емоційного градусу, сенсу. Коли людина, на жаль, добре усвідомлює, що кожна наступна мить може стати останньою, ці питання набувають великої ваги. Це все є доказом того, що ми – свідки народження української політичної нації, нових людей, нової країни. Хедлайнером цих змін є молодь, освічена та патріотична. І незважаючи на те, що наш фільм про війну, він дарує надію, після нього хочеться жити.

– Попри велику кількість фільмів із Вашою участю як актора чи режисера, Ваша особистість залишається загадкою. Чи могли б розповісти трішки про себе, власні захоплення та інтереси, джерела натхнення та особисті цілі?

Я не люблю про себе розповідати. Якщо говорити про кіно та вистави, намагаюся дивитися будь-які жанри. Я глядач, який любить те, що бачить, і якщо це переконливо, я завжди підтримаю, наприклад, придбаним квитком. У мене немає чітких пріоритетів стосовно жанру чи самих історій, які розповідаються, тому дивлюся як фентезі, так і драми, як авторське кіно, так і мейнстрім. Те саме стосується і театру. Джерелом натхнення для мене є мої діти, іноді це може бути і музика, події, які відбуваються, речення або навіть слово.

Фото з фейсбук Axtem Seitablaiev

– На екрані Ви – справжній чоловік, такий, якого хочуть бачити жінки. За яким принципом обираєте ролі?

Для мене цікаво, коли це не прямолінійна драматургія, тобто, якщо мені пропонують роль якогось персонажа, то щоб він потребував об’єму.

– Які вимоги у Вас до себе особисто як до актора і режисера? І до інших, які планують кар’єру в кіно?

Бути чесним, вірити в себе і завжди пам’ятати про те, що довгий шлях починається з першого кроку.

– За останні роки знято кілька хороших українських картин, якісно вищих, ніж раніше. Чи вважаєте Ви, що українське кіно піднімається з колін? Що треба для пожвавлення цього процесу?

Мені не подобається словосполучення “піднімається з колін”, це якийсь русизм. Я вважаю, що українське кіно нині в стані певного ренесансу, коли з боку держави є підтримка, розуміння того, що кіно – дуже важлива складова державобудування. І те, що я бачу, що знімають наші українські режисери, мене особисто тішить. Я певен, що зараз ми – свідки народження українського кіно.

Автор: Ірина ФЕДОЛЯК

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 14

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...