Марокко – не для вибагливих

Богдан Гнатів – 26 років, ведучий розважальних заходів. Освіта вища економічна. Встиг побувати у 29 країнах. Найцікавішими вважає екзотичні – вони колоритні, незвичайні, туди не так просто дістатися. Як-от Марокко. Доїхати до нього не так і складно, але отримати візу – завдання не з легких, адже потрібен чималий пакет документів. Однак паперова тяганина того вартує. У цій африканській країні є все: найбільша у світі пустеля, цікава кухня і колоритні бербери, запах марихуани у повітрі, серфінг на піску і навіть пластмасові палаци. Тим, хто любить відпочивати з комфортом, в Марокко мандрувати не варто.

Спека, марихуана і бідність

До Марокко я мандрував у березні, коли температура повітря там сягала позначки +30 градусів. Шокувало те, що місцеві були вдягнені в теплі светри, шкіряні куртки, у зимовому взутті… Для африканців така погода вважається холодною. У них така фізіологія, що комфортно почуваються при температурі від +40 градусів.

Більшість будинків у Марокко з глини – це основна корисна копалина у країні. В цих будиночках завжди прохолодно

Марокко – бідна країна, хоч і вважається однією з найрозвинутіших африканських держав. Я познайомився із марокканцем Бараком – власником популярного готелю, який також організовує для туристів подорожі в пустелю. Він гарує день і ніч, при цьому заробляє лише 500 євро в місяць, проте для Марокко це мегаприбуток. А середня місячна зарплата в людей коливається біля сотні доларів США. Є багато безробітних, які живуть з того, що щось вирощують біля хати, а потім перепродають на ринку.

Наш екскурсовод розповідав, що він із дружиною та трьома дітьми мешкає в одному будинку разом із сім’єю свого брата – так дешевше. Найдорожчою статтею витрат є їжа.

Марокко вважається одним із найбільших у світі експортерів марихуани. Пам’ятаю француза, з яким познайомився в поселенні біля пустелі. Почав розпитувати його, чим займається в житті. Відповідь більш ніж приголомшила. «Експортую травичку з Марокко… – безтурботно сказав француз і смачно затягнувся косячком. – Я вже тут рік… Мені тут добре… Додому не хочеться». Гуляючи вулицями Марокко, постійно відчуваєш запах марихуани. Тут усі її курять і це вважається цілком нормальним.

«Глиняний» побут і жовті зуби

Більшість будинків у Марокко з глини – це основна корисна копалина у країні. В цих будиночках завжди прохолодно, мусиш ходити в тапочках, бо підлога дуже холодна. У поселенні біля Сахари туристи оселяються у готельному комплексі, тут мешкають або в шатрі, або в глиняних хатинах. Загальні туалетні кімнати надворі, й теж глиняні. Душові кабіни і кухня також загальні. Який же я був здивований, коли дізнався, що рейтинг цього готелю в інтернеті серед найвищих. Аж потім зрозумів, що вся справа в колориті. Саме тут є можливість відчути побут корінних марокканців: як вони харчуються, вмиваються, сплять. Їхній побут можна порівняти з тим, як живуть декотрі українці десь у глибоких селах.

Бербери, корінні жителі Марокко, сплять просто на підлозі на тоненьких матрацах. Та найбільше здивувало, що в сусідній кімнаті мешкала худоба: кози, кури. У хатині був такий запах, як у стайні.

      У всіх марокканців катастрофічні проблеми із зубами – вони жовтющі.           Бо стоматологи в країні на вагу золота. А ті, що є, не сильні професіонали своєї справи

Жінки в Марокко мають небагато прав, часто виконують роль робочої сили.

У всіх марокканців катастрофічні проблеми із зубами – вони жовтющі. І одного разу я таки наважився запитати, в чому причина. Мені пояснили, що стоматологи в країні на вагу золота. А ті, що є, не сильні професіонали своєї справи. Але марокканці тим особливо не переймаються і не комплексують, кажуть, що їх і такі зуби влаштовують.

Ласкаво просимо в Сахару

Родзинкою туру була кількаденна мандрівка до пустелі. У радіусі 100 км немає нічого, крім піску. Неймовірно спекотно. Багато бур’янів і величезні стада диких верблюдів. Ласкаво просимо в Сахару!

Ночували ми в шатрі, розпалювали ватру. Була дуже особлива атмосфера. Застали навіть піщану бурю. Це був не найскладніший випадок, але тим не менше, коли пісок із великою швидкістю лупить в обличчя – боляче. І навіть небезпечно, бо мікропіщинки можуть потрапити в очі. Тому жителі пустелі чи ближніх районів обов’язково покривають голову і майже все лице спеціальною тканиною – аби вберегтися від піску.

Здебільшого в пустелі перебувають лише туристи, які подорожують спеціальними маршрутами. Хоча живуть і декотрі африканські племена.

Найдужче вразили дюни – суцільні піщані гори, яким нема кінця-краю. Це ідеальне місце для сендбордингу – те саме, що серфінг, але на піску. До речі, одна з популярних розваг у пустелі.

Країна активного туризму

У Марокко сконцентровані всі емоції для мандрівника: пустеля, гори, океан, архітектурні пам’ятки… Загалом це країна активного туризму. Цікаво, що вона чи не єдина, де за два тижні я так і не зустрів російсько- чи україномовних туристів.

Запам’яталися мені відвідини африканської кіностудії, де майже все з пластмаси: фешенебельні автівки, будинки і навіть палаци. І все як справжнє. Причому палац будувався два роки, фільм знімали два місяці, а сцена, де палац потрапив у кадр, тривала всього дві хвилини.

Також я побував і в місцях, куди туристів не водять, – небезпечних кварталах. Ми з товаришем вирішили ризикнути. Ще не встигли зайти, а вже мурашки по шкірі, повсюди люди з похмурим чи підозрілим поглядом… Навколо страшні злидні. Випадково зайшли в будинок, двері якого були відчинені. Ми підійнялися вгору і мало не задихнулися від неймовірного смороду. В туалеті, певно, роками не прибирали. Дитина дивилася телевізор, а біля неї страшний хаос, все розкидане, брудне…

Найдужче вразили дюни – суцільні піщані гори, яким нема кінця-краю. Це ідеальне місце для сендбордингу – те саме, що серфінг, але на піску

Одним із найпопулярніших міст є Маракеш. Можливо, тому, що свого часу там жив і творив ІвСен-Лоран. Його обійстя марокканці вважають головною пам’яткою.

Також Маракеш славиться своїм величезним ринком, який працює навіть уночі. Тут можна купити все: від їжі до сувенірів. Все, що б ви собі не придумали, можна придбати на цих торгових рядах. До речі, там дуже якісний одяг продають. Цікаво, що куртки шиють із того ж матеріалу, що й килими. Шкіряні вироби дешеві й добротні. Друзі купили собі гарні шкіряні сумки всього за 20 доларів. Зазвичай як сувенір туристи везуть із Марокко приправи.

Ситно і солодко

Національна страва Марокко – таджин, який тушать у глиняних горщиках, додаючи м’ясо та овочі (помідори, картоплю, баклажани, цибулю). Приправами слугують різні прянощі, мед, фрукти і ягоди. Страва дуже калорійна і смачна.

Доволі цікаво готують чай. Перед тим, як його пити, із чайничка напій виливають у горня, а потім назад, і так кілька разів. Це схоже на те, як бармен чаклує над коктейлем. Основна мета – отримати максимальну кількість бульбашок. Якщо їх немає – це поганий чай. На смак дуже солодкий. Часом я бачив, як чашка з напоєм була наполовину заповнена цукром.

Неймовірно смачні фреші, та ще й за смішну ціну. Півлітра натурального соку можна випити за один долар.

Цінуйте Україну

Повернувшись із Марокко, я десь протягом тижня усім не вгавав повторювати, аби цінували Україну, бо це справді країна можливостей для різнобічного розвитку. Людям у Марокко пощастило значно менше, вони гарують, як коні, і все одно нічого не мають.

Автор: Наталя МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 18.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

 

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...