В обіймах смерті

6 квітня 2014 року розпочалася війна на сході України. Тієї тривожної весни ми думали, що це тимчасовий конфлікт, що все скінчиться за кілька днів чи місяців. Ми гадали, що це минуще. Проте, коли те, що здавалося тимчасовим, стало нашим життям, визріло гірке розуміння, що ця війна надовго і ніякі міжнародні спільноти не допоможуть.

Минуло понад чотири роки, проте нічого не змінилося, війна триває, скінчилася тільки наївна віра у перемир’я. Нашу недосвідченість 2014 року можна зрівняти хіба що із розчаруванням 2018-го.

 Війна у мирному житті

Кожного дня суха статистика: кількість вбитих і поранених, кількість обстрілів… Дані, які тривожать уже небагатьох, тільки тих, хто з війною зжився з перших днів, до кого вона увірвалася прямісінько в хату, вирвала найдорожчу людину з сім’ї і залишила чекати або забрала назавжди. Та варто і конче потрібно розуміти, що війна продовжується не тільки на полі бою, за цей тривалий час вона просочилася у наше мирне життя.

“Ветеран погрожував бойовою гранатою”, “Колишній атовець покінчив життя самогубством”, “У ветерана вдома знайшли цілий арсенал зброї” – такі заголовки все частіше з’являються у місцевих та всеукраїнських ЗМІ. Однак це далеко не все, що відбувається насправді з колишніми учасниками бойових дій у мирному житті.

Потрібно розуміти, що війна продовжується не тільки на полі бою, за цей тривалий час вона просочилася у наше мирне життя

Коли бійці повертаються додому і перестають бути військовослужбовцями, ними мало хто цікавиться, їхня співпраця з державними органами зводиться до оформлення пільг, і ветеранські організації – єдине середовище, де вони серед своїх.

У 2017 році в Івано-Франківській області 118 ветеранів перебували на лікуванні у психіатричній лікарні, це на 76% більше, ніж у 2016-му. Назвати, скільки прикарпатських учасників АТО закінчили життя самогубством, наразі неможливо, бо такого обліку ніхто не веде.

А от по Україні така цифра є. За словами голови Комітету Верховної Ради у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Олександра Третьякова, за минулий рік понад тисячу солдатів наклали на себе руки…

Підтримка побратимів

Ігор Чернецький, керівник реабілітаційного центру для учасників АТО і їхніх сімей “Бандерівський Схрон”, не єдиний на Прикарпатті займається найважчими ветеранами, тими, які не можуть самотужки впоратися зі своїми проблемами. Каже, за час існування “Бандерівського Схрону” більш ніж 400 бійців пройшли реабілітацію і повернулися до мирного життя. Ігор співпрацює з психіатричними лікарнями, ветеранськими організаціями, волонтерами і завжди старається дати той, можливо, останній шанс для своїх побратимів. Він теж не веде статистики, але каже, що в квітні знає сім випадків, коли ветерани з Івано-Франківської області не встояли перед смертю. Хтозна, можливо, їх було й більше.

Ми витягуємо найважчих, реагуємо на телефонні дзвінки, приїжджаємо і робимо все можливе. Найбільша проблема – це те, що більшість ветеранів самі не звертаються, вони закриваються в собі, п’ють, мучаться, але не визнають своїх проблем. Дуже добре, коли є повноцінна сім’я, коли є підтримка близьких, які не просто спостерігають, а знаходять нас і готові до співпраці. Найгірше, коли хлопці самі, нікому не потрібні, коли ми дізнаємося про проблему занадто пізно.

Є випадки, коли люди вирішують залишитися жити у “Схроні”. Як, наприклад, Олександр, який повернувся із війни з пораненням і трьома контузіями. Мирне життя стало другим етапом боротьби за виживання – уже не в протистоянні з ворогом, а в битві з власними слабкостями і травмами. Алкоголь, безсоння, сварки в родині – таким стало життя після АТО. Десятиденна реабілітація в “Бандерівському Схроні” стала першим кроком до нормального життя. Спілкування з побратимами, їхня підтримка додали сили жити далі.

Зрештою Олександр спробував повернутися до звиклого побуту, та для нього він надто чужий, складний і постійно провокує до хибних думок та вчинків, тому нині чоловік далі у “Схроні”, продовжує реабілітацію, допомагає виготовляти та варити “ветеранську” каву. Тут йому добре. Можливо, колись його життя зміниться, але нині “Схрон” – це його дім.

Це одна із тих позитивних історій, коли все стається вчасно, коли ветерани знайшли одне одного не в черзі за наступною пляшкою горілки, а порятували і підтримали.

Що робить держава?

Війна – це справа не тільки волонтерів і ветеранів, це і політика держави. Окрім того, що в Україні, та, зокрема, в Івано-Франківській області постійно працюють різні волонтерські проекти, які створилися за час війни, і це фактично найкращий досвід, найбільш дієві підходи у військовій реабілітації, варто пам’ятати, що в той же час із державного бюджету України щороку виділяють десятки мільйонів гривень на фізичну та психологічну реабілітацію учасників АТО. Якщо з фізичною реабілітацією все зрозуміло, бо це не що інше, як путівки в санаторій, то з психологічною завжди були курйози.

Спершу для ветеранів оформляли направлення на психологічну реабілітацію терміном на 14 днів у санаторії. Та, як показала практика, результат був плачевний

Спершу для ветеранів оформляли направлення на психологічну реабілітацію терміном на 14 днів у санаторії. Та, як показала практика, результат був плачевний. У санаторіях, де скупчувалася велика кількість ветеранів і де не було повноцінної реабілітаційної програми, все зводилося до пиятики…

Зазначеними ветеранськими проблемами в Україні займається окрема структура – Державна служба у справах ветеранів та учасників АТО, вона проводить тендерні закупівлі, а місцеві (регіональні) департаменти соціальної політики здійснюють розподіл відповідно до ветеранських потреб. Однак, зважаючи на негативну практику, нині діють інші правила, які мали б дати змогу застосувати якісний досвід війни і хоча б частково вирішити психологічні проблеми ветеранів. Цьогоріч змінена процедура надання послуг із психологічної реабілітації, у якій частково врахований принцип “гроші йдуть за ветераном”.

На 2018 рік на психологічну реабілітацію учасників АТО Державна служба ветеранів та учасників АТО передбачила 21 141 100 грн. Зокрема, на Івано-Франківську область виділено 420 000 грн. Гроші є, тільки далі найважливіший етап за тими, хто реально знає, як проводити психологічну реабілітацію. Саме такі організації та окремих фахівців запрошують до співпраці, і в департаменті соціальної політики створюють єдиний реєстр суб’єктів, які можуть надавати послуги з психологічної реабілітації. Коли ветеран звертається за допомогою, він сам може обрати організацію, в якій хоче пройти реабілітацію. Вона ж за ці послуги, відповідно, зможе отримати оплату від держави. Фактично, держава виступає посередником між ветеранами та психологами і тільки забезпечує організаційну та фінансову складову. Та коли йдеться про бюджетні кошти, виявляється, не все так просто.

На жаль, в Україні не проводиться системний моніторинг психологічного стану ветеранів

Представник Державної служби ветеранів та учасників АТО в Івано-Франківській області Володимир Веркалець розповідає, що кошти, виділені на нашу область, розподілені по районах. Орієнтовно цього року завдяки державній програмі допоможуть 60 ветеранам.

Представниця Центру допомоги учасникам АТО в Івано-Франківській області Вероніка Дичковська зазначає, що третій рік поспіль з обласного бюджету виділяють гроші на організацію заходів для психологічної адаптації та соціалізації ветеранів. Цього року бюджет становить 750 000 грн і проекти подало 5 організацій.

В комісію, яка ухвалює рішення щодо виділення коштів, входять представники влади, ветеранських організацій, психологи і волонтери, і кожного разу ми прискіпливо розглядаємо і бюджети, і досвід спеціалістів, які будуть працювати з ветеранами на цих заїздах, – переконує вона.

Важко спрогнозувати

На жаль, в Україні не проводиться системний моніторинг психологічного стану ветеранів, вони досі не мають соціальних паспортів, відповідно, можна втрутитися тільки тоді, коли рідні чи побратими помічають якісь тривожні знаки. Проте відомо, що деякі психологічні травми може виявити тільки хороший спеціаліст, і якщо превентивних заходів не було, тоді й виникають такі непоправні наслідки, як суїцид.

З такими викликами та проблемами доводиться жити ветеранам і волонтерам. Реабілітація – це один із найскладніших механізмів, які потрібно налагодити в державі, поєднуючи воєнний досвід з ефективним використанням бюджетних коштів і швидко реагуючи на щоденні виклики. Крім того, як показує приктика інших країн, наслідки війни важко спрогнозувати, оскільки вона по-різному впливає на суспільство і на кожного з нас зокрема. Залишається тільки підтримувати одне одного і примножувати знання.

Автор: Наталя СЕРБИН

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 18.

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...