Європейська рівність

Івано-Франківськ знають як місто затишне і патріотичне, а ще – традиційних поглядів. Уявіть лише, що центром міста прогулюється дівчина й...

20 Серпня 2019 Ступ'як Женя

Івано-Франківськ знають як місто затишне і патріотичне, а ще – традиційних поглядів. Уявіть лише, що центром міста прогулюється дівчина й агітує вас вступити до партії, яка узаконить одностатеві шлюби і розказуватиме про гомосексуальні пари дітям. Дивно? «МІСТО» спробувало дізнатися, чи приживеться ця ідея і як на неї реагуватимуть франківці.

Недавно в Івано-Франківську відбувся марш за сімейні цінності. Цього дня сотні людей пройшлися середмістям сім’ями, із дітьми, тримали плакати із закликами за Бога, родину та проти сексменшин і викрикували гасла на кшталт: «Тато, мама, я – щаслива сім’я» і «Сім’я – це союз чоловіка і жінки, як заповів Господь». До такої ходи приєдналися священнослужителі та чиновники, зокрема мер Франківська, а завершили дійство святковим концертом.

Проводять такий марш уже вдруге, і цього разу охочих долучитися було чимало. На Прикарпатті гомосексуальних стосунків не сприймають. Вважають, що це гріховно та непатріотично.

Одразу після маршу проти толерантності я організувала свій одноосібний пікет. Вирішила піддержати зовсім протилежну сторону і пошукати підтримки серед людей. Тому провокацію я проводила одна, але насправді нас було значно більше: я, фотограф, що сховався неподалік, моя підтримка та кожна людина, що мала бажання чи необережність вступити зі мною в діалог.

Для того, щоб трохи краще дізнатися про погляди франківців, я підготувала близько сотні листівок, які запрошували підтримати Всеукраїнське об’єднання «Європейська рівність». Такого, звісно, не існує. На листівці із зображенням веселкового прапора йшлося про те, що гей може бути патріотом, а Україна за ЛГБТ. ЛГБТ (англ. LGBT) – акронім, що виник в англійській мові для позначення лесбійок (Lesbian), геїв (Gay), бісексуалів (Bisexual) і трансгендерів (Transgender). У країнах світу почути це слово – не рідкість, але для українців це поки менш відоме поняття.

Моя одноосібна партія гарантувала рівні права для людей будь-якої орієнтації, підтримку почуттів на законодавчому рівні, обіцяла офіційне визнання одностатевих шлюбів, розвиток гей-культури на Прикарпатті, освіту про одностатеву любов з пелюшок та пільги для сексменшин.

Саме аркуші із таким текстом я пропонувала взяти до рук перехожим, цікавлячись, чи згідні вони підтримати такий рух. Перчинки експериментові додавало те, що доля зіграла зі мною у злий жарт і працювати довелося на милицях. З одного боку, це зручно, адже важко проігнорувати людину з травмою, яка стоїть посеред вулиці і намагається щось вам впарити. Водночас я була свідома того, що якщо мені раптом захочуть дати прочухана – втекти я не зможу. Трохи для безпеки, але більше для розваги я вирішила в разі потреби пояснити гіпс на нозі наступним чином: «Наші люди не надто толерантні, а сексактивісти піддаються переслідуванням».

На Прикарпатті гомосексуальних стосунків не сприймають. Вважають, що це гріховно та непатріотично

Я запрошувала людей підтримати наші ідеї на центральній вулиці міста. На Стометрівці завжди людно: дорослі і малі поспішають у своїх справах, прогулюються чи працюють.

Перші кілька листівок я давала людям мовчки і спостерігала за реакцією. Яскравий папірець привертав увагу, тому вони уважно читали те, що там написано, ще до того, як викинути рекламку у смітник. Реакція була цікава: за кілька кроків позаду мене кожен спинявся, озирався і уважно спостерігав за мною.

Першим моїм співрозмовником став чоловік, який продавав квіти неподалік. Протягнув руку до листівки, але коли я розповіла, що йдеться про партію, що підтримує сексуальні меншини, – відмовився навіть взяти її до рук. Пояснив це своїм походженням. «Яке сексменшини оці, я українець, я бандерівець. Навіть мені такого не говоріть», – засміявся продавець.

Доволі різко на текст реагували старші люди. Вони підходили самостійно, питали, що я пропоную, та після моїх слів «пропонуємо поважати права сексменшин» або сахалися, або просто йшли мовчки

Поруч із ним сидів хлопчина років п’ятнадцяти, відповідь якого мене зацікавила ще більше. Він почав пояснювати, що Господь створив чоловіка і жінку не для того, щоб ми сьогодні підтримували одностатеві пари. На моє запитання, для чого створили чоловіка і жінку, хлопчина не відповів, а лише зашарівся, що не дивно, зважаючи на його вік.

Одну із листівок пропонувала взяти чоловікові, який йшов із маленьким сином. Аркуша взяла дитина, і вже за кілька кроків до мене долинуло гучне запитання: «Тату, а що таке гей?». На жаль, відповіді батька почути не вдалося, але, гадаю, розмова вийшла цікавою.

Доволі різко на текст реагували старші люди. Вони підходили самостійно, питали, що я пропоную, та після моїх слів «пропонуємо поважати права сексменшин» або сахалися, або просто йшли мовчки. Нерідко за спиною я чула регіт та матюки.

А ось справді гарно мої ідеї сприймала молодь. Школярі здебільшого казали, що до ЛГБТ ставляться із повагою, а Україна має брати приклад із європейських країн. Одна дівчинка навіть похизувалась футболкою із веселковою символікою. Багато з них питали, як нас можна знайти у соцмережах і чи плануємо ми проводити інформаційні події, марші тощо. Саме молодь на вулицях Івано-Франківська виявилася найтолерантнішою, вони ставили найбільше питань, і чомусь їх не дивує те, що чоловік може покохати чоловіка, а дівчина – дівчину.

Старше покоління до такого, м’яко кажучи, не готове. Люди у поважному віці реагували дуже дивно: кричали, ігнорували, сипалися тихенькі прокльони тощо. Виховані у зовсім іншому суспільстві, вони не бажають визнавати гомосексуальної любові, вважаючи її гріхом, тому і я, людина, що не протестує, була для них грішницею. Я знаю це напевне, що мене кілька разів перехрещували і просити піти до церкви і покаятись.

Молодь на вулицях Івано-Франківська виявилася найтолерантнішою, вони ставили найбільше питань, і чомусь їх не дивує те, що чоловік може покохати чоловіка, а дівчина – дівчину

А ще мені запропонували підлікуватися. До мене підійшла «колега по цеху» – жінка, яка роздавала флаєри із рекламою якогось діагностичного центру. Вона простягнула мені аркуш зі словами: «Ви зайдіть до нас, підлікуйтеся». Рекламний текст повідомляв про можливу комп’ютерну діагностику геть усіх органів та систем. Не знаю, їй стало мене шкода через гіпс на нозі чи через мої погляди, але пані була вкрай співчутливою.

Спробувала я ще поспілкуватися на схожу тему у сквері, де люди здебільшого відпочивали, та неподалік церкви. Щоразу реакція подібна: молодь підтримує, старші люди – плюються.

Зрозуміти таку поведінку можна: багатьох виховували у суворих умовах, де все відмінне від норми карається та принижується. Така поведінка так глибоко вкоренилась у мізках людей, що і наступні покоління починають її приймати. Молодь спокійніша, адже прикладом для них часто стають зарубіжні зірки. А в США чи країнах Європи люди звикають до всього: зміни поглядів, смаків, статі та віри. Можливо, хтось бачить у цьому негатив, переймаючись за своїх чад. Проте поважати та підтримувати зовсім не означає стати одним із. Часто люди, життя яких не схоже на наше, потребують підтримки та хоч краплю розуміння.

На Франківщині її отримати можна серед молоді і ще кількох людей. Але шукати бажано не в той час, коли вулицею проходить марш за одну любов і проти інакшої.

 

Автор: Марта Баранецька

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 27

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...