Ірина Фаріон: «Я була тією Кассандрою, хоч мене і кляли останніми словами»

Радикальну свободівку Ірину Фаріон, яка попереджала про небезпеку з боку росії ще задовго до 2014 року, у 2022-му сприймають інакше. Попри те, що риторику свою вона не поміняла. Міняються самі українці. Тим часом Ірина Фаріон стає все більш популярною.

«МІСТО» поговорило з нею про мову, історію, Степана Бандеру та сучасних політиків.

Пані Ірино, хочу почати з поляків. У нас з ними, як і з росіянами, теж спільне історичне минуле. І на багато речей ми з ними дивилися по-різному. Зараз Польща нам дуже допомагає. Чи забули ми назавжди те, що було у минулому?

Як можна забути героїчну українську історію? Змагання українців із поляками – це змагання за свою незалежність. Вони окупували наші терени з кінця XIV століття, а ми звільнилися від цієї окупації у XX столітті. Колосальний повстанський рух на чолі зі Степаном Бандерою – це найгероїчніша сторінка у нашій історії. Але після смерті Степана Бандери Степан Ленкавський очолив ОУН і сказав блискучу фразу, її треба засвоїти кожному: «Наше майбутнє з Польщею важливіше за наше минуле». А наше минуле – святе, бо це боротьба за самого себе.

Сьогодні Польща – наш партнер і побратим з дуже простої причини: вони розуміють, якщо ми не зупинимо росію під Харковом, то вона буде під Краковом. Україна бореться не тільки за свою незалежність, а й за свободу усієї Европи. Так, як свого часу Київ зупинив монголо-татар, так сьогодні ми зупиняємо цю орду, дику і варварську.

Тому про наші стосунки з Польщею нема сенсу говорити. Треба максимально возвеличувати наших провідників – Коновальця, Бандеру і Шухевича. У поляків свої герої, а в нас – свої. Зараз інший час. І сьогодні вистачає мудрості Польщі та Україні спільно стояти проти одвічного ворога.

Як ви ставитеся до ініціативи президента дати полякам всі ті самі права, які є в українців, крім права голосу?

Я би не воліла цього коментувати, особливо у час війни. Тому що те, що поляки роблять для українців у Польщі, це не зіставити абсолютно ні з чим. Якщо президент пропонує якісь такі преференції для поляків, то, очевидно, це на час війни, а не на час постійного співробітництва.

А от за наших «прекрасних» переселенців, які повезли у Польщу брудний московський язик, мені дуже соромно. Що собі думає велика польська нація про тих, хто за 31 рік не вивчив мови Тараса Шевченка? Чи можуть собі поляки уявити, що хтось серед них не знає мови Адама Міцкевича? Ось про що нам треба думати, а не про преференції, які дає Зеленський полякам.

Війна оголила струпи, які полізли зараз усією Европою з їхнім рускім язиком. У нас набагато складніші всередині країни проблеми, ніж ті, які стоять на межі взаємин чи то з Польщею, чи то з Чехією. Взаємини з Угорщиною поза розумінням, це все одно, що путін на заході.

Чи потрібно пояснювати, що демонізація росією Бандери досить штучна?

Нехай бояться. Нехай ноги підгинаються, і нема чого знімати їм той страх. Тому що страх – це ознака рабства. Якщо вони раби, то хай трясуться.

Степан Бандера очолював національно-визвольний рух, його основне завдання було створити соборну самостійну незалежну українську державу. І якщо їхній мозок не здатен сьогодні цього переварити, то вони заслуговують на те, що вони отримали. Малі ніколи не здатні осягнути великих. А позаяк маленькі вибирали завжди неадекватну владу, то ця влада нічого не робила для поширення інформації про Степана Бандеру, Романа Шухевича, Євгена Коновальця та інших.

Нема чого переживати, що постаті демонізуються. Моя постать також демонізується. І мені плювати. Сильна людина бере до рук книжку і читає. Якщо ти живеш в Україні, то за 31 рік можна знайти будь-який спосіб, щоб відкрити для себе постаті Бандери, Шухевича і Коновальця. Якщо вони цього не зробили, то вони або розумово відсталі, або політично упереджені. Я колись це питання адресувала Миколі Азарову. Тепер я адресую всім тих, які не догнали ще, хто такий Бандера, Шухевич і Коновалець.

Путін воює саме з бандерівським духом. І я переконана, що якби уся країна була одержима бандерівським духом, то здохли би путін і вся москва, а без того нам до цієї перемоги йти і йти. І йти кількістю численних жертв. Тому що найкращі платять за найгірших. Тому що гірші не мали клепки в голові, щоб відкрити для себе істинну дорогу України. А дорога тільки одна – націоналістична.

У нас освітні реформи роблять з кожним міністром. Це нормально?

Міністри представляють ту чи іншу політичну силу, яка має більшість у парламенті. Якщо після Майдану люди собі обрали того, хто не має жодного стосунку до української ідеї.А вони почали знищувати освіту, продовжуючи шлях Дмитра Табачника.

25 листопада 2014 року колишній очільник Києво-Могилянської академії, – а це один із найретроградніших навчальних закладів України, починаючи із XVII століття, – ставши міністром освіти і науки, вилучив з обов’язкової програми у вищих навчальних закладах українську мову та історію України. До такого не додумався навіть Табачник.

А  ще вони фактично зупинили кар’єрне зростання професорів і доцентів. Щоб стати професором чи доцентом, тепер україністам треба писати англійською монографії. Якщо спочатку нас розстрілювали з допомогою російської мови, то тепер, щоб зупинити українське відродження, вони вигадали новий спосіб – англійську, але під прикриттям інтеграції.

Чи у Польщі англійську мову вивчають замість польської? Чи в Чехії англійську вивчають замість чеської? Ні. Це сильні, самодостатні, великі народи. Натомість ті, яких приводять до влади, нав’язують нам англійську замість московської. Все, аби лиш не червоно-чорне чи бандерівський рух. Так вони і вигадують програми на догоду своїй нікчемності, їхні програми – це виплід хворого духу, який не має жодного національного стрижня. Про все це треба говорити в освітніх програмах, щоб змінювати характер виборця.

Але ви, напевне, теж бачите, як публіка змінюється?

Ціна зміни фантастична, правда? Ціна зміни – спалений Маріуполь, відсутня Волноваха, окуповані Луганщина і Донеччина, ядерний тероризм. Все це нам за любов до ката. І це не мої слова, а Тараса Григоровича Шевченка. Але нікчеми вилучили «Великий льох» Шевченка із ЗНО. «Розритої могили» та «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні…» – теж нема.

Герострати на чолі освітньої сфери вилучили з навчальних програм усі базові твори, які насправді формують національну свідомість. І небо не витримало. Тому почалася ця війна. З нашого боку, сподіваюся, що національно-визвольна. З їхнього боку – це останній крах. Крім того, це дзвінок до лицемірної, підступної, хитрої Европи. Це дзвінок і до Америки, яка разом з москалями нас роззброювала у 90-му році, коли вони спільно із росією домовилися, щоб позбавити ядерного статусу нашу державу. А тепер платимо всі.

Ви з тих людей, які можуть дозволити собі сказати: «А я казала». Відчуваєте себе пророчицею?

Так, я була тією Кассандрою, мене всі кляли останніми словами. В 2014 році я казала, що це московсько-українська війна. Все почалося ще з «Беркута», який стріляв на Майдані в 2014 році, це були ставленики путіна. Хтось їх покарав? Та що виборці тоді зробили? Викинули геть із законодавчого органу свободівців. Що їм то дало? Легше стало, що націоналістів нема у парламенті?

Мені влади не треба. Мені потрібна справедливість, гідна освіта, наука, яка вільна від чужих впливів і наративів. Але зараз я не можу на це вплинути, бо не в комітеті з питань освіти і науки. Ось це і є плата за те, що народ не поважає тих патріотів, які насправді здатні вивести його з неволі.

Якби вас запросили до реформування освітньої програми, ви б погодилися?

Я вже сотворила нову освітню програму давним-давно і роблю це послідовно з 2012 року. Це мої програми «Ген українців» і «Велич особистості». До речі, вони в університеті «Львівська політехніка» заведені у навчальну програму. І з курсу риторики, і з курсу сучасної української мови, і з курсу української мови за професійним спрямуванням. Крім того, я знаю, що вчителі масово використовують ці програми на уроках історії, української літератури та української мови.

Але якби запросили у міністерство на дорадчому рівні?

Вони мене панічно бояться. Вони можуть нас допустити до місцевої влади, як, до прикладу, в Івано-Франківську, Тернополі, Кам’янці-Подільському чи Хмельницькому. Але для них повна паніка, якби ми знову зайшли у Верховну Раду, тому що це ламає їхній спосіб мислення.

Вони – люди совка, і з того совка вони не виходитимуть ще дуже довго, про це свідчать їхні міністр культури та міністр освіти.

А президент?

Щодо Зеленського єдине, що можу сказати: хлоп поки що не скапітулював.  Я не знаю, що в голові оцього хлопця на прізвище Зеленський, але знаю, що він мобілізував світ проти навали, яка називається «дика москва».

А про це кричала тільки «Свобода». І російську мову ми перші заборонили у львівському транспорті. Я це зробила у 2010 році, коли була депутатом обласної ради. Останніми словами мене кляли тоді. А через 12 років це рішення прийняли по всій Україні.

У 2010 році справді тяжко було зрозуміти доцільність таких рішень.

Якщо знати нашу історію, то не тяжко. Вони вбивають нас з 1658 року. У Батурині, після того як програв Іван Мазепа, вони замордували і вирізали наших 15 тисяч. Настромили їхні голови на палиці і пустили кров річкою. Мордували нас голодом, винищили всю інтелігенцію. Хто ті люди, які «поют на руском» далі? Це біоістоти.

Людина – це передусім носій культури національної. І тільки тоді її приймає весь світ. Символом Англії є носій національної культури на прізвище Шекспір. А символом французької національної культури є, до прикладу, Гюго. Не існує генія поза межами національної культури. Це я апелюю до тих людей, у яких з щелепою проблеми. Чи з мізками.

Ми маємо бути максимально жорсткими зараз до людей, які цього не розуміють. Тому що вони нас заганяють у могильну яму, тешуть нам домовину. І вони знову підуть голосувати і оберуть чортзна-кого.

Як ви радите сприймати тезу, що українська – болюча і плаксива і дітям її тяжко вчити в школі?

У кожній літературі є сльози і радість. Скажіть, якщо ваша бабця пережила трагедію, ви маєте про цю трагедію не говорити? Ви маєте танцювати на її могилі брейк-данс чи що? Це поняття має бути відкинене. Це не плаксива історія чи література. Це література й історія героїв. Якщо ти не герой, то ти не здатен оцінити героїв ні в історії, ні в літературі.

Якщо істоти, які це говорять, не прочитали «Волинь» Уласа Самчука або «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, то їм треба закрити рота.

У нашій літературі є все. Щоб українська література відбулася як світова, вона мала спершу розсміятися «Енеїдою» Котляревського, згодом розплакатися «Марусею» Квітки-Оcнов’яненка, а потім гучно, гордо, на весь світ заявити про себе «Кобзарем» Тараса Шевченка. Ось це і є синтез нашої літератури.

Сміх, сльози і велика гордість. Не гідність, цього сьогодні замало, а гордість. І тільки абсолютний дурень сьогодні не здатен осягнути і зрозуміти цього.

У час онлайну хочеться спитати, де можна зустріти справжню Ірину Фаріон?

Бачу, пішла стрімка зацікавленість до мене, що вже не можу спокійно перейтися вулицею. По-перше, є мій ютуб-канал «Ірина Фаріон», де є 210 тисяч підписників. Далі є ще один канал, який називається «Студія Фаріон», де я щосуботи, з 18.00 до 19.30, проводжу прямі трансляції з культури мови. Це для тих, хто хоче навчитися української. Я не просто критикую, а даю відкриті лекції і роблю це системно з травня цього року, без жодного передиху.

Далі є мій телеграм-канал «Ірина Дмитрівна», інстаграм – «Ірина Фаріон» та фейсбук «Ірина Фаріон», де картинка «Слово – меч духовний». Оце мої правдиві соціальні мережі і канали. До них можуть усі долучитися і працювати впритул.

Наостанок хочу додати: ми переможемо обов’язково, тільки не треба компромісити зі злом, тому що це гріх. Так ми помножуємо зло, яке приходить і нас вбиває. А це ми маємо вбивати їх, бо казав Тарас Григорович: «…і вражою злою кров’ю волю окропіте».

Тетяна Соболик