Втрати окупанта станом на 286 день війни

92200
Особовий склад
281
Літаків
264
Гелікоптерів
2929
Танків
5905
ББМ
1915
Артилерія
211
Засоби ППО
395
РСЗВ
4505
Автомобільна техніка та цистерни з ПММ
1567
БПЛА
16
Кораблі та катери
Купити квартиру в Івано-Франківськ

У кадрі

Війна загартовує українців, а нові реалії змушують активно змінюватися та відповідати вимогам часу. І це правило торкнулося абсолютно усіх. Ті, хто ще донедавна знімав щасливі та радісні фотосесії закоханих чи власні творчі проєкти, нині фіксують крізь об’єктив трагічні сторінки нашої нової історії і увесь спектр емоцій, які принесла із собою сувора реальність. Свідки найбільшого болю та щастя і ті, котрі через кадр вселяють надію. Про те, кому і навіщо потрібна фотографія у час війни, як змінилася ця індустрія за останні пів року та про що має розповісти світові її новий проєкт «Творці Історії», говоримо з українським фотографом, яка працює в Ізраїлі, США та Канаді, головою ГО «Український центр фотографії» та викладачем історії фотомистецтва Галиною ЛИТВИНЮК.

Ви повернулися в Україну під час повномасштабної війни, в той час, коли багато людей її покинули, чому?

Усі чоловіки з моєї родини пішли добровільно захищати Україну. Я не могла собі дозволити проявити страх у той час, коли вони демонструють відвагу. Наразі я намагаюся працювати дистанційно та займаюсь волонтерством.

Чим саме підтримуєте наших захисників?

Зараз більша частина мого доходу спрямована на закупівлю необхідного захисного спорядження для наших військових, приладів нічного бачення та транспорт. Моя допомога – це  матеріальна та організаційна лепта в перемогу над росією.

Як війна вплинула на фотоіндустрію в Україні і на вас зокрема?

Українська фотоіндустрія мужньо тримається. Адже фото – це пам’ять, яка, як показали сучасні реалії, є найбільшим скарбом. Звісно, втрати шалені для бізнесу, масштаби і бюджети фотосесії зменшились, але це хороший виклик для фотографів стати  ще кращими, аби клієнт йшов саме до них. Мій бізнес у Києві теж постраждав, але я поступово налагоджую все. Думаю, досить швидко все знову працюватиме, як і раніше. Головне – не сидіти склавши руки і не чекати дива. Дива ми творимо самостійно.

Яка роль фотографа у реаліях сьогодення?

Я б сказала, ключова. Ми передаємо характер побаченого, трагізм та глибину болю нашої нації саме через візуальну подачу. Фотографія має у собі інтернаціональні ключі, бо не потребує слів. Люди бачать і все розуміють. Чи це буде репортаж, чи художня фотосесія, фотограф має змогу говорити до всіх без жодного слова. Більшість людей поки не побачать все на власні очі, не вірять. Завдяки візуалізації та документації у вигляді фото увесь світ починає вірити в те, що росія провадить сучасний геноцид над нашою нацією.

Чимало світлин українських фотографів з війни облетіли увесь світ і допомогли показати правду про те, що діється в Україні. Але чи є межа між документуванням і «зробити фото заради хайпу»?

Оцінювати наміри того чи іншого фотографа будемо тоді, коли закінчиться війна. Зараз якщо фотограф займається своєю роботою і робить її якісно і з урахуванням інтересів України, то це лепта в перемогу України.

Як ставитесь до зйомок на фоні руїн, понівечених окупантами українських міст?

Зруйновані міста – це наші реалії. Мета фотографа – якнайкраще показати життя клієнта тут і зараз. Якщо людині важливо задокументувати саме це, ми маємо це робити. Звісно, є рамки у всьому. Зважаючи на свіжі рани нашого народу, ці фото не мають бути ані вульгарними, ані такими, які так чи інакше проявлять  будь-яку неповагу.

Як загалом змінилося ставлення людей до фотосесій? Що у топі найзатребуваніших тем?

Найзатребуванішими і далі залишаються весільні фотографи. Звісно, зараз репортажна військова фотографія теж дуже потрібна і її почали більше досліджувати. Але через брак відповідних фахових спеціалістів у цій ніші ми не маємо достатньо фотографій  цього жанру.

Чи є під час війни місце для зйомок у жанрах, які були доволі популярними у мирний час, до прикладу, love story?

Потреби залишились, змінилась тільки творча складова. Зараз навіть через фото люди хочуть самоідентифікуватися. І це прекрасно. Фотомистецтво в Україні крок за кроком все якісніше служить країні і вмонтовується в потреби нашої нації. Відображає як спосіб любити, так і спосіб боротися за умов смертельної небезпеки.

Наскільки доречними сьогодні є зйомки якихось щасливих митей?

Сьогодні ми, як ніколи, маємо радіти і фіксувати кожну нашу щасливу мить. Ця війна вчить нас, що завтра може не бути.  Зберігайте щастя не тільки у пам’яті, але й у світлинах.  Хоча знову ж таки мова йде про адекватність цих фото і їх доречність.

Назвіть п’ять найбільших змін, які відбулися у фотоіндустрії в Україні від початку повномасштабної війни?

  1. Українізація навчальних закладів та самих фотографів. Практично всі фотографи, які мають вплив у фотомистецтві, перевели свій бізнес на українську мову.
  2. Фотоконтент став україноцентричним.
  3. Кожен фотограф в Україні самоідентифікує себе як український фотограф і намагається укорінити інтереси України через свій талант.
  4. Фотографія відповідає на конкретні питання реального життя українців.
  5. Мобільність пристосування до потреб клієнтів у критичних ситуаціях.

Які плани на майбутнє?

Творити. На жаль, зараз творчих проєктів, які б відповідали на питання часу, немає, але я в процесі їх створення і пошуку команди.

Про що ваш майбутній проєкт мав би розповісти українцям та світові?

Мій проєкт «Творці Історії» має на меті познайомити українців одних з одними. Ми маємо таку велику кількість героїв, які творять сучасну історію, що повинні знати про них. Знати своїх, цінувати своїх і укорінюватись у своєму на своїй землі – ось мета мого фотопроєкту.

Ви залишитесь в Україні до перемоги?

Так. Звісно, я буду виїжджати задля роботи на кілька днів. Але поки не закінчиться війна, я більшість свого часу буду приділяти волонтерству і допомагати наблизити нашу перемогу!

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Loading...