Прикарпатка прихистила вдома понад 70 незрячих переселенців

Жителька села Грабовець Івано-Франківського району Стефанія Капущак від початку великої війни прихистила вдома понад 70 незрячих переселенців. Зараз у жінки мешкають 15 людей, двоє з них — онкохворі.

Про це Стефанія розповіла кореспондентці Суспільного.

Все почалося у 2014 році. Прикарпатка почала організовувати відпочинкові табори для людей з порушенням зору. З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Стефанія Капущак вирішила продовжувати допомагати незрячим українцям.

“Ми одразу про себе заявили, що готові прийняти. Поїхали в сільську раду. Сказали, що у нас є будинок, немає опалення. Тоді зателефонували своїм друзям, волонтерам. Взяли матеріали. Чоловік зробив за два дні опалення. Запустили будинок, і за тиждень у нас були 22 людини”, — розповідає Стефанія Капущак.

Живуть переселенці і в будинку, де мешкає Стефанія з родиною, і в сусідньому, який зведений на її обійсті.

Галина Зубарєва переїхала з міста Марганець, що на Дніпропетровщині. Жінці подобається гостювати на Прикарпатті, тож, каже, житиме тут до кінця війни.

“В лікарню повезуть, лікарів викличуть, аналізи візьмуть. Нам дали тонометр, глюкометр вже є. Дуже добре, аби тільки війни не було”, — розповідає Галина Зубарєва.

Всього в жовтні 2022 до Стефанії приїхали шестеро людей з Марганця. Серед них — Ірина Яковенко. Жінка каже: у її рідному місті зараз почалися активні бойові дії.

“Коли вже почалися такі конкретні вибухи по місту, по Марганецькій громаді, ми тоді виїхали. У будинку, де я проживаю, немає вікон в під’їзді. Квартира поки ціла”, — розповідає Ірина Яковенко.

Мешкає у Стефанії також й сім’я з Мелітополя — Ігор та Євдокія Чуб. Живуть тут від червня.

“Зібрали ще 11 людей, “забили” бус, доїхали до Запоріжжя. В Запоріжжі були три дні, потім поїхали далі — до Львова. У Львові зупинилися, згодом переїхали сюди. Стефанія нам ще з березня телефонувала зі сльозами: “виїжджайте звідти, я вам допоможу”, — пригадує подружжя.

Сніданки, обіди та вечері для переселенців готує переважно Стефанія зі своєю дочкою Ольгою, яка переїхала на період війни до матері разом зі своєю сім’єю.

Продуктами та грошима допомагають небайдужі, сільська рада та благодійний фонд: “Місія служіння незрячим в Україні”. Не шкодують господарі й власні запаси, розповідає Стефанія.

Поки жінки пораються на кухні, чоловіки працюють на подвір’ї, адже добудова будинку триває. Найбільше зараз потребують генераторів, адже електроенергію часто вимикають. Також — ліки, бо у більшості переселенців втрата зору є супутнім захворюванням.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...