Священники теж люди: чому потрібно молитися за своїх парохів

МІСТО разом зі священником Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Володимиром Лукашевським, який служить у новому Відпустовому центрі блаженного Симеона Лукача, що в с. Старуня, продовжує серію статей про Святі Таїнства.

Все для того, щоб люди позбавились старих звичаїв та забобонів, які суперечать церкві, а також дізналися більше про всі нюанси.

Минулого разу ми розповідали вам про шосте Таїнство – Подружжя.

Сьогодні ми більш детально розповімо про останнє сьоме Таїнство – Священство.

В сучасному світі ми часто спостерігаємо, що люди часом не задоволені своїми священниками, або ж вважають, що вони не гідно поводяться. МІСТО вирішило детально розібратися, хто ж такі священники та які у них є повноваження.

Священство – Тайна установлена Ісусом Христом, щоб продовжувати місію та діяльність церкви. Першим, хто уділяє Таїнства, проводить Службу Божу – є Ісус, просто він робить це через священника, – розповідає о. Лукашевський.

Є три ступені священства: дияконія, священство та єпископство. Це мають бути виключно чоловіки, адже коли Ісус збирав Апостолів, тобто перших священників, серед них не було жінок.

В церкві є своя ієрархія. Першим в ній завжди є єпископ. Папа римський та патріарх Святослав є теж єпископами. Папа, Патріарх, Митрополит – це вже як титули, які можуть призначати єпископам. Таїнство священства може уділяти тільки єпископ. Священник не може висвятити іншого священника чи диякона.

Єпископи на своїх єпархіях перш за все повинні освячувати, провадити та навчати. Щоб ця діяльність краще здійснювалася – засновують парафії. На кожну парафію вже призначають одного або ж декілька священників. Один з напрямів, яким займається єпископ – виховування кандидатів до священства або ж плекання нових покликань. Також кожен священник на своїй парафії має старатися, щоб з його парафії були добрі покликання.

Отож, коли хлопець відчуває, що має певні бажання до служіння церкві, він має перш за все розвивати їх у своїй сім’ї, далі з місцевим парохом, який має його готувати. Після цього він закінчує школу, здає ЗНО, вступні екзамени та вступає до семінарії. Також має бути наданий певний перелік документів – медична довідка, характеристика від пароха та інше. Навчання зараз триває шість років. Під час цього часу семінарист повинен добре вчитися, щоб його не відрахували, має мати нормальну поведінку. Навчання проводять закритого типу, тому додому студенти можуть їхати лише у визначені дні. Є певні дозволені години, коли вони можуть покинути семінарію, щоб піти в місто чи зустрітися з друзями. Все інше відбувається цілком закрито. Семінаристи спільно проживають, моляться, їдять, відпочивають.

Після завершення навчання кожен може обрати свій стан – одружений чи неодружений (целібат), оскільки священники не можуть одружуватися. Проходити свячення нікого не змушують. Тобто після закінчення семінарії можна зачекати і лише коли людина буде готова – написати прохання про свячення, щоб бути надалі священником. Це нормально і кожна людина обирає як їй далі бути і чи бажає взагалі він надалі бути священником чи змінити професію.

Але загалом в більшості випадків семінарист обирає, чи він бажає одружитися, чи можливо він вже мав дівчину, з якою зустрічався під час навчання (зустрічатися з дівчиною не заборонено, проте не можна одружуватися до закінчення семінарії) або він залишиться в безжонному стані. Важливий момент – після одруження має пройти від пів року, щоб семінарист мав змогу прийняти свячення, щоб він пожив трохи в сім’ї. Інший вибір, який дає церква – піти до монастиря. Туди можна відправитись після закінчення школи, семінарії або під час навчання в ній.

Після визначення свого шлюбного стану відбуваються дияконські свячення. Це перший ступінь священства. Його ризи відрізняються від риз священника та єпископа. Він має право допомагати у служіння Літургії, може читати Євангеліє, допомагати у причасті. Проте самостійно він не може уділяти жодних Таїнств. Він вчиться та звикає бути біля Престолу. Опісля, в ідеалі від пів року до року, диякону уділяють ієрейські свячення – тоді він може самостійно звершувати шість Святих Таїнств (сьоме – священство, має право уділяти лише єпископ). Тобто він має той уряд, що і єпископ – може навчати, провадити Божий люд, освячувати, благословляти. Якщо священник був в неодруженому стані, то синод Єпископів з часом може вибрати його Єпископом і відбувається архієрейська хіротонія. Тоді він отримує повноту священничого служіння.

В часі свячення є дуже цікава молитва: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа, і промовмо всі: Господи, помилуй».

Тобто ми мусимо пам’ятати, що священник – це людина. Зі своїми недоліками та перевагами. Те, що він одягає на себе ризи та діє від імені церкви, не позбавляє його людськості. Він може мати паскудний характер, може бути навпаки лагідний, може бути високий чи грубий – все те, що притаманно людям. Зрозуміло, що ми хочемо бачити у священниках щось інше. Те саме, що ми хочемо завжди бачити наших батьків кращими. І так би мало бути. Але священники – це теж люди. Тому власне в цій молитві ми просимо, що те, що йому не достає – Дух Святий доповнював.

Отець розповідає, що над іміджем священника дуже «добре» попрацювала радянська пропаганда. Ніби це якесь «жебрацтво», яке постійно щось хоче від людей.

Мусимо пам’ятати, що який би священник не був – тільки він може уділяти Святі Таїнства. Ніхто інший, навіть найпопулярніша людина на землі цього не зможе. Ніхто. В цьому і цінність священства. Насправді це іспитування самого священника, який має старатися завжди жити морально. Не раз ми хочемо десь такі штампи чи ярлики, які хотіли б десь там бачити, впровадити у життя священників. Щоб вони були максимально ідеальні. Папа якось казав, що священники наче літаки – поки літаки літають нормально, то  про них ніхто не говорить. Як тільки він впаде, то про нього починають говорити. Чому ми не дивуємось, коли бачимо, що депутат вчинив аварію, але так бурно реагуємо, коли в таку ситуацію втрапляє священник? Ми хочемо бачити їх на певному п’єдесталі. Але люди це просто люди.

Наголошується, що священник повинен багато молитися, і люди мають молитися за свого священника.

Про це дуже часто забувають. Ви маєте молитися за свого пароха, знати, коли в нього день народження, іменини – і молитися, бодай щодня одне Богородице. Якщо ви хочете бачити в себе на парафії святих священників – моліться за них і виховуйте у своїх сім’ях святих хлопців, щоб наші сім’ї були добрі та святі.