Вражав та мотивував навіть досвідчених бійців: на Прикарпатті попрощалися з воїном 3 ОШБр Василем Дорошенком

На Прикарпатті в селі Тязів Івано-Франківської області попрощалися з воїном 3 окремої штурмової бригади, пластуном Василем Дорошенком. Цивільна людина, на фронті він вражав навіть досвідчених бійців. На велику війну він пішов добровольцем, хоч до того в руках тримав лише книжки. Захоплювався історією, а ідеали лицарства часів українського середньовіччя були його дороговказом, – так кажуть друзі. Тож, відсиджуватися в тилу Василь просто не зміг.

Про життя та героїчну загибель розповіли друзі та побратими Василя в ефірі телемарафону “Єдині новини” 18 серпня.

Сотні людей прийшли попрощатися з Василем Дорошенком – не лише рідні та односельці – з цілої України з’їхалися друзі, побратими та знайомі.

У свої 28-м він був людиною дії. До військкомату Василь пішов сам, вражений звірставами, які чинив в Україні окупант.

“Це насправді була низка подій. Але одна з них – обстріл краматорського вокзалу. І Василь розповідав, коли бачив наслідки цього обстрілу, то сказав собі, що більше не може залишатися в тилу”, – розповідає друг загиблого героя Ростислав Кузик.

Спочатку зі службою не складалося: бригада, до якої потрапив Василь, сиділа на полігоні, а боєць прагнув бити ворога. Тож він переводиться механіком-водієм броньованої машини до 3 штурмової бригади. Та опиняється під Бахмутом.

“Він дуже сильно мотивував їхню команду. Бо команда, коли бачила, що їх завозить на операцію абсолютно безстрашна людина, і вивозить їх поранених. І, будучи сам поранений, він вивіз величезну групу поранених, ще й на підбитій броні – то команда була досить сильно в ньому впевнена”, – згадує військовослужбовець з ОШБр Віталій Федорінін з позивним “Стіл”.

В одному з боїв Василь дістає поранення. Але, стікаючи кров’ю, вивозить побратимів до місця подальшої евакуації.

“Він висадив десант, він обстрілював лісосмугу ще з броньовика. Йому почали вантажити поранених. І коли він проскакував лінію ворога у зворотньому боці, у нього броньовик було пробито з РПГ наскрізь”, – розповів боєць “Стіл”.

Майже до останнього дня Василь вів щоденник свого фронтового життя.

“Сиджу у високій траві, замаскувався як партизан. Сиджу і збираю гільзи від браунів на аукціон. Довкола просто поля – спокійно і тихо. Якась стрільба вдалині на фоні”, – писав воїн.

Пристрастю Василя була історія, кажуть друзі. Василь не лише вивчав її в університеті, ще й захоплювався історичною реконструкцією. І його позивний “Паладин” походить від назви лицарського ордену, що об’єднував історичних реконструкторів Львова, які вивчали українське середньовіччя.

Подруга загиблого Романа Яремин каже, що Василь розповідав дуже цікаво, живо – ніби сам бачив наочно ці події.

“Василь мені також відкрив Тімоті Снайдера, якого читав. Якщо загалом окреслити – було багато нон-фікшену, тобто нехудожньої літератури – Василя більше цікавили саме наукові книжки”, – згадує друг загиблого героя Ростислав Кузик.

Молодий і завзятий Василь Дорошенко захоплювався подорожами автостопом, мав багато друзів, також волонтерив, писав прозу й поезію, мріяв про видання власної книги.

Останній свій бій Василь Дорошенко прийняв південніше Бахмута. Це була чергова спроба наших військ штурмувати позиції ворога.

Побратими героя кажуть, що кожну вільну від боїв хвилину Василь Дорошенко вчився та читав. Казав бійцям: вже зараз вони мають готуватися до повернення у цивільне життя. Адже після Перемоги на них чекатиме новий бій – за відродження понівеченої України.