“Моя черга бути на війні”. Історія військової медикині 102 бригади на позивний Відьма

Військова медикиня Оксана Гук з позивним Відьма служила у 102 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини з червня 2021 року.

Попри це, займалася косметологічним бізнесом і працювала в Калуській міській раді. Після початку повномасштабної війни навчала бойових медиків, які служать на Запорізькому напрямку. У травні 2023 Оксана звільнилася у запас Збройних сил України.

Про поєднання служби з підприємництвом та депутатством, навчання бойових медиків, жінок на війні та поїздку до побратимів і посестер військова медикиня розповіла Суспільному.

“Я колись давніше приїжджала у відпустку. Мама мені сказала: “Чому ти? Чому не хтось інший? А ось там той, та — вони вдома, а ти — на війні”. А я їй: “Коли я була вдома, чомусь у 2014 році матері тих, чиї діти були там, тобі це не казали. Все просто. Моя черга”, — каже Оксана Гук.

У цивільному житті Оксана — підприємиця, масажистка, косметологиня-естетистка з медичною освітою і депутатка Калуської міської ради. Раніше працювала в Івано-Франківському військовому шпиталі.

“Якось я прийшла до свого колеги-депутата і побачила у нього на столі грамоти. Спиталася: “Що це?” Він відповів: “ТРО. Ну як, ти не чула?” Він мені розповів про це все, і того ж дня ми поїхали у військкомат. Я познайомилася з командиром. Мені поставили питання: чи я дійсно хочу служити? Я відповіла: звісно. Ретельно пройшла медкомісію і так опинилася у лавах ЗСУ, хоча на той час, фактично, ще не ЗСУ”, — пригадує військова.

У червні 2021 Оксана Гук підписала контракт з теробороною і склала присягу. У серпні того ж року — вирушила на навчання з тактичної медицини.

“Вишкіл був просто шаленим. Так склалося, що ці навчання були крайніми до війни, до повномасштабного вторгнення, бо війна у нас — з 2014 року”, — розповідає медикиня.

Свій позивний Оксана “нажила” на навчаннях з тактичної медицини.

“Навчалася з хлопцями із Закарпаття, які пройшли АТО. Сама я не палю, але приходила до них в “курилку”, бо вони розповідали анекдоти. Завжди їм казала, що я — Сніжок. Той кролик з мультфільму “Таємне життя домашніх улюбленців”. Ліпше мене не злити. Чи я так глянула, чи що, і один з хлопців: “Та який це Сніжок? Подивися, як вона дивиться. Це ж — Відьма!” І все — воно як “приліпилося”, — каже Оксана.

На своє прізвисько Відьма не ображається. Потім, коли на службі потрібно було використовувати позивний, назвала саме цей псевдонім. Хоча зізнається: іноді почувається більше Сніжком, ніж Відьмою.

“Під час нашої фатальної ночі мене розбудила моя дитина словами: “Мамо, нас бомблять, забери мене звідси”. Вона була тоді в Києві. Спросоння я не могла зрозуміти, що відбувається”, — так пригадує 24 лютого 2022 року Оксана Гук.

Вранці жінка поїхала у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. За допомогою однокласників, які згодом стали волонтерами, військовослужбовиця повернула доньку додому. Сама ж — вирушила на велику війну.

Оксанина посада у війську — санінструктор медичного пункту. В її обов’язки, зокрема, входить навчання бойових медиків, ведення документації та реєстрація хворих.

“На початку у нас ще не було так налаштовано, як потрібно. Ніхто до цього не воював. Я в АТО не була. Ми діяли, як діяли. Мої перші “300” — їх було троє. Поранення хлопців були не так страшні, як їхні крики. Ніколи не забуду ці перші відчуття. Ми поверталися, на ямах колихалася швидка, і на сусідньому сидінні, де сидів один з них, хлюпалася калабаня крові. Це все — під музику каміння під колесами. І ось тоді зрозуміла, що я — на війні”, — пригадує військова.

Коли поранених вдалося евакуювати, автомобіль швидкої допомоги зупинили на роздоріжжі. Тоді Оксана сіла на бордюр і десь з годину мовчала.

“Але мені було так приємно, коли я недавно зустріла тих хлопців. Вони мені кричать: “Відьма! Відьма!” Думаю: “Хто знову?” А один з них каже: “Ти що, мене не пам’ятаєш? Я ж твій перший “300!” Я тобі так дякую”, — переповідає медикиня.