Різдвяні традиції Прикарпаття, що живуть століттями

На заході України у час Різдва оживають старовинні звичаї, відбувається злиття земного та духовного. Попри те, що кожне місто й село мають свої унікальні традиції, незмінними протягом століть є Святвечір, коляда чи Маланка.

Завідувачка відділу фольклору й етнографії обласного навчально-методичного центру культури та туризму Прикарпаття Стефанія Капустинська розповіла МІСТУ про різдвяну духовну спадщину прикарпатців.

Святий Вечір

Святкування Святого вечора має глибокі корені в українській культурі, особливо на Прикарпаття, де ці традиції збереглися й донині проникають в життя кожної родини.

Це мав був щедрий та багатий святий вечір, щоб впродовж усього року родина могла жити в достатку.

А ще свята вечеря – це обряд, ніби розмова із минулим, яка підтримує зв’язок з предками та їхніми звичаями. До прикладу, під час сервірування столу на Бойківщині ґаздині ставили додатковий набір посуду, ніби там мав ще хтось сидіти. А на Опіллі після вечері забирали все зі столу, крім куті та ложки – це було для померлих. Це тому, що на Різдво з нами присутні предки – душі, яких вже перебувають в іншому вимірі.

Крім того, вечерею ділилися також із худобою.

Дідух

Дідух – це символ родоводу, він несе у собі духовну спадщину поколінь. На Опіллі чоловіки ставили дідуха на покутті, а до хати заносили солому, розсипаючи її по підлозі. З однієї кишені вони кидали копійки, а з іншої – лісові горішки. На другий день сіно (солому) з землі збирали жінки та спалювали на мості. Це був захист від злих сил.

Сіно ще клали під стіл, а діти квокали «кво, кво на Різдво. Наші кури, наші яйця – наше всьо». Це був обряд, щоб гарно неслись кури.

На Бойківщині вкінці свят зносили всі дідухи та спалювали. З тим дідухом душі наших пращурів ішли на небеса.

Коляда

Зі словами Стефанії Капустинської на Прикарпатті нема ні одного села – де б не звучала коляда.

«Тішимося, що ця традиція жива досьогодні. Зараз ми в часі війни, але коляда є. Традиція жива», – зазначила етнографиня.

У селі Саджавка, на Коломийщині, обряд коляди має назву «драниці» й додає колориту різдвяним святам. А коляда для дівчат мала назву «незгасла».

Традиційно на Різдво біля Храму Різдва Пресвятої Богородиці в Криворівні проходить Гуцульська коляда, яку минулого року внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Відгомін тих колядок та щедрівок має ще дохристиянські коріння.

«Ми колядуємо та щедруємо старовинні коляди, які передаються з покоління в покоління. Завдяки нашій прикарпатській автентиці, нам вдалося зберегти ті традиції,» – зазначила фольклористка.

Маланка

Маланка, ще один обряд, який пройшов крізь віки. Маланка в Белелуї вражає своїм колоритом та приваблює численних туристів. Ця подія, як символ веселощів та змагань, визначається своєрідним характером і додатково підкреслює значущість цих традицій.

На кожному куті там є своя парубоча Маланка. Спочатку вони ідуть віддати честь померлим хлопцям, які не були одружені. А потім ідуть до священника за благословенням. Після цього сходяться на ставку і там змагаються. Хто переможе – той має верх і робить танці в клубі.

Водохреща

Щороку на Водохреща відбувається незвичайне явище: вода святиться та набуває особливої сили. Люди п’ють освячену воду, обмиваються нею, кропляться, а дехто й занурюється у холодні освячені ополонки. У народі вірять: вода, освячена на Водохреща, має цілющу силу, яка допомагає хворим, очищує душу та відганяє злих духів.

На Опіллі та Бойківщині ґаздині також розводили з освяченої води тісто і над кожними дверима клали хрестик, це було своєрідним оберегом.

Зусилля людей, які несуть ці традиції через віки, підкреслюють їх значення та унікальність Різдва на Прикарпатті, яке має бути обережно збережене та популяризоване, щоб і надалі бути живим спадком для наступних поколінь.