Гра у смерть

Про «групи смерті» у соціальних мережах впродовж кількох тижнів говорять вчителі у школах, застерігають правоохоронці, повідомляють у ЗМІ. І самим дітям, яких, власне, намагалися від цього лиха вберегти дорослі, уже відомі всі деталі. Знайти такі групи неважко: один хештег тягне за собою інші, відкривається багато негативу, бруду, незадоволення життям, страшних картинок, гнівних статусів. І діти опиняються один на один із розгубленістю, відчаєм, самотністю, розпачем, розчаруванням та іншими непростими емоціями. І бажанням померти як виходом зі складної ситуації.

Гра, як на екрані

15 вересня минулого року на екрани українських кінотеатрів вийшла американська стрічка «Нерв». Головна героїня Ві включається у віртуальну гру «Правда або дія», де отримує справжні, часто дуже ризиковані завдання. За кілька вправно пройдених етапів дівчина опиняється у топі учасників, це конвертується в непоганий заробіток. Та коли вона намагається вийти з гри, стає парією, їй надходять погрози, на героїню починають полювати. Кількох переможців у грі бути не може – хтось має померти. Для цього треба або ліквідувати конкурента, або ж знищать тебе. Щоправда, на екрані усе закінчується без жертв, герої достойно зіграли і вийшли переможцями, забанивши гру. А чи так у реальному житті?

Саме у вересні правоохоронці зафіксували перші прояви відновлення активності у групах смерті, які були популярними кілька років тому. Послідовники «Нерва» знайшли можливість зіграти у схожі ігри, адже в соціальних мережах достатньо пропозицій.

Небезпечні хештеги

Способів потрапити у гру кілька. Одним із них є хештег із відповідним написом, приміром #F50, #киты, #тихийдом, #оранжеваяобезьяна та багато інших на власній сторінці. Часто діти пишуть по кілька хештегів водночас. Ще один спосіб – долучитися до відповідної спільноти. Після цього учаснику групи приходить повідомлення – і він у грі. Іноді запрошення надходить у приватному повідомленні, і контакт між організатором і учасником відбувається лише через особисту переписку.

«Репостни цей запис – і ти в грі! Ми самі вам напишемо», – синій кит.

Аватарки на профілях учасників груп смерті дуже схожі. Це темні кольори, аніме з негативними емоціями, картинка дитини із паперовим пакетом на голові, кров абощо. І відчайдушні статуси про самотність, несправедливість, бажання самознищення, непотрібність і безцільне існування.

Після того, як дитина долучилася до спільноти, їй надходять повідомлення із завданнями. Все це схоже на квест, у якому від 13 до 50 запитань, а після проходження усіх рівнів – перемога

Цікаві запитання

Після того, як дитина долучилася до спільноти, їй надходять повідомлення із завданнями. Все це схоже на квест, у якому від 13 до 50 запитань, а після проходження усіх рівнів – перемога. Але учасники не усвідомлюють, що, коли дійдуть до останнього запитання, на них чекатиме важкий вибір: вчинити самогубство, бо інакше організатори обіцяють знищити усю родину дитини. Про членів сім’ї дізнаються зі сторінок дітей, із відповідей на запитання, а домашню адресу – за IP-адресою. Дитина не одразу усвідомлює, що організатори таких ігор можуть жити за тисячі кілометрів від її місця проживання, і погрози не здійсняться. Вона бачить єдиний вихід – виконати те, про що її просять.

«Тобі хочеться чогось новенького? Хочеш почати грати в ту ж гру? Поясни, чому? Ти знаєш, це ж страшно. Уяви, ти почав грати, тобі дають куратора і його номер. Про тебе дізнаються усе: де навчаєшся, скільки тобі років, хто твій найкращий друг, усе про батьків. За тобою щодня стежить куратор, тобі телефонують і ставлять завдання, яке ти зобов’язаний виконати. Щодня доводиться вставати о 4:20. Тебе запрошують у співтовариства і бесіди, де йдеться про суїцид. Ти постійно спілкуєшся з людьми, які хочуть накласти на себе руки або тільки почали грати. Завдання дають усе важчі. Передостаннє: вбити когось зі своєї родини. Ну? Як тобі? Хочеш грати далі? Ні? Тоді два виходи: або граєш і виконуєш завдання, або тебе знаходять і вбивають. Ти вибрав піти з гри? Напевно, ти все зробив правильно і за тобою сумують близькі. Але якщо ж ти вирішив продовжувати, то, поки живий, я розповім тобі, що буде потім. А далі помреш ти, адже останнє завдання – вчинити самогубство. Ти хотів вийти? Думав, так можна? З цієї гри немає виходу. Хоча є, але тільки один – СМЕРТЬ», – йдеться в повідомленнях у соцмережах.

Кити, дельфіни та інші тварини

Небезпечних груп багато. Одні з найвідоміших – «кити». Суть їхня полягає в тому, щоб покінчити життя самогубством, адже кити – чи не єдині тварини, які можуть самі себе знищити. Таке собі саморуйнування як усвідомлена необхідність.

«Сьогодні майже 40 китів викинулися на берег у Чилі, щонайменше 37 із них загинули. Щорічно на берег викидається понад 2000 китів. Ніхто не знає, чому вони здійснюють самогубства», – такий паблік можна прочитати, перейшовши за #киты.

Полюють на #китів #дельфины. Це рух проти суїциду, #зажизнь, #антикиты.

«Коли людина потрапляє на глибину – починає тонути, і тут її рятують дельфіни. Так і в грі: тих, хто потрапив на глибину життєвих проблем, потрібно рятувати. Врятуйте їх добрим словом, підтримкою і просто дружбою. Дельфіни, витягніть їх із гри, з груп смерті!» – закликають організатори.

Дельфіни також виконують завдання: зробити щось хороше родичам, сказати добре слово або врятувати кита. Китів рятують тим, що розміщують заклики про цінність життя на сторінках учасників, розмовою з ними або баном сторінки

Проте на сторінках проти суїциду стільки інформації про самовбивство, що важко зрозуміти, чи це не заклик до дії. Дельфіни також виконують завдання: зробити щось хороше родичам, сказати добре слово або врятувати кита. Китів рятують тим, що розміщують заклики про цінність життя на сторінках учасників, розмовою з ними або баном сторінки.

Наразі більшість сторінок китів і відповідних груп заблоковані. Натомість з’являються інші: #Абу, #хочукапчевать і т.д. Абу, веди мене на вічний спокій, закликають учасники.

«У нас з’явилася нова проблема – Абу, пов’язана з мусульманською тематикою. Там може бути все, що завгодно, – від звичайних самогубців до терористичної групи ІДІЛ», – повідомляють дельфіни.

Деякі спільноти платні, організатори вимагають купити паскод, ціна якого 300-800 рублів. Іноді дітей закликають втекти з дому на добу і через кожні кілька годин надсилати фото або відеозвіт про місце перебування. Ще один квест – перебігти дорогу перед автомобілем, який рухається проїжджою частиною. Учасникові, що пройшов перший етап, пропонують наступний, хоча відстані щоразу менші й небезпека зростає.

Підліткове захоплення

Зазвичай учасники спільнот – підлітки, які прагнуть зрозуміти, на що вони здатні. У цьому віці важливо самоствердитися, підвищити самооцінку, визначити свої можливості, межі власних амбіцій, досягнень.

«Соціальні мережі захоплюють, адже там є певна таємничість, характерна для підліткового віку. Групи смерті – це квести, у яких є мотивація перемогти. Але виграшем часто є вимога суїциду. Підлітки ще не зовсім адекватно можуть оцінювати результати такої гри, той самий суїцид. Для цього віку притаманний і максималізм, тож коли діти ображаються на батьків чи ровесників, можуть виникати думки: якщо мене не стане, за мною будуть жаліти», – розповідає методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи Оксана Хомин.

Ці почуття можуть призвести до того, що дитина, не зовсім усвідомлюючи наслідків, робить необачний крок. У групах смерті працюють на пригнічення волі дитини, тобто віддають команди і вимагають їх чіткого виконання. Коли учасник проходить прості завдання – йому хочеться ще, і цим маніпулюють. Складно сказати, кому саме це потрібно, зауважує психолог. Дуже часто такі групи організовують самі підлітки, діти віком 15-16 років, які через можливість маніпулювати, впливати на інших самостверджуються. Деякі завдання доволі жорстокі, приміром, вирізати на своєму тілі кита чи порізати лезом руки. В одних випадках за гру платять учасники, в інших – приз отримують переможці. Іноді гравці повинні виконати дуже дивні завдання, наприклад, провести ніч у кінотеатрі, на кладовищі. За це отримують непогану винагороду.

Привернути увагу

Кілька років тому в місті трапилася трагедія: дівчинка-підліток повісилася в шафі. У фахівців були підозри, що це наслідок ігор з асфіксією. Через короткочасну нестачу кисню у кров виділяється адреналін, і задля цього діти вдаються до страшних експериментів. У такі ігри грають здебільшого організовано, групами. Іноді, коли дитина робить це сама, вона не може вчасно стати на ноги, зняти шарф чи шнурок із шиї, й це призводить до летального кінця. У соціальній мережі ВКонтакте є група проти таких ігор, які називають «собачим кайфом». Там стільки відео з демонстрацією суїциду, показано, як це робити, які наслідки – складається враження, що це пропаганда, а не боротьба, зауважує пані Оксана.

Щоби вберегти дитину від загрози, не можна просто видалити її сторінку з соцмережі. Тим паче, доступ до Інтернету нині всюди, проконтролювати це неможливо.

«Перше, що можуть зробити батьки, – це бути в колі довіри дитини. Звісно, є речі, про які підліток не може розповісти. У групах смерті теж змушують зберігати таємницю. Тому батькам необхідно звертати увагу на поведінку дитини. Неповнолітні – це завжди відповідальність батьків, і якщо вони не справляються самі, слід звертатися до психолога. Але пам’ятати, що в підлітковому віці дитина має право вибирати, йти їй до спеціаліста чи ні», – розповідає фахівець.

У деяких групах учасників змушують вставати о 4.20, тож якщо дитина не виспана, це може свідчити про її участь у грі. Коли на руках з’являються порізи, рубці чи синці на шиї, погіршується координація рухів, дитина носить з собою незрозумілі предмети, батьки повинні це помічати. Адже якщо неповнолітній має намір скоїти суїцид, то попередньо до цього готується.

Коли на руках з’являються порізи, рубці чи синці на шиї, погіршується координація рухів, дитина носить з собою незрозумілі предмети, батьки повинні це помічати

«Часто діти хочуть вчинити самогубство не задля того, щоб покінчити з життям, а щоб привернути до себе увагу. Вони пишуть щось у соцмережах, впорядковують свої справи, роздаровують речі – це може свідчити про готовність до серйозного кроку. Варто з дитиною говорити про цінність життя, іноді спрацьовують релігійні моменти, пояснення, що самогубство є великим гріхом, і тіло людини, яка звела рахунки з життям, ховають за межами цвинтаря», – радить психолог.

Якщо батьки байдужі – самогубство може бути демонстративним кроком. Найбільше ранять найближчі люди, від них дитина очікує тепла, ласки, розуміння і підтримки. Якщо батькам все одно – дитині дуже образливо, адже їй хочеться, щоб пожаліли, плакали за нею. І вона може шукати такий вихід.

«Важливо, щоб діти розуміли: вони не герої гри, а піддослідні кролики, ними просто маніпулюють. Потрібно розповідати їм про наслідки. І краще взагалі не починати, щоб не мати негативного результату», – підсумовує Оксана Хомин.

Під контролем

В Івано-Франківську ситуація із групами смерті контрольована. Кіберполіція запровадила цілодобовий моніторинг Інтернету на предмет виявлення учасників небезпечних об’єднань для попередження суїциду.
«Реальних фактів учинення самогубства або спроб суїциду внаслідок діяльності груп смерті у нас немає, – зауважує заступник начальника Карпатського управління кіберполіції, начальник відділу протидії кіберзлочинам у Івано-Франківській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України Іван Канюс. – Загалом в Україні виявлена 331 група, з них 76 заблоковані. Приміром, за один день працівник нашого управління виявив 14 груп, в одній з них 15 учасників з України, в другій – 17, ще в одній 38 і т.д. Ці дані ми передаємо в центральний апарат, де учасників ідентифікують і все перевіряють».

Деякі люди діють шляхом надсилання особистих повідомлень і приватних переписок у чатах. Навіть якщо групу блокують, чат все одно залишається, до нього додають нових учасників. Якщо біля якогось акаунта спостерігається підвищена активність, самі учасники групи блокують його.

«Як би ми не хотіли, не старалися – неможливо взяти під контроль кожного чи виявити усі групи, адже їх дуже багато. Тож і батьки повинні самі слідкувати за своїми дітьми, щоб вберегти їх від небезпеки», – наголошує поліцейський.

Автор: Ірина Федоляк

Стаття опублікована в журналі МІСТО №5