Тарас Виноградник: «В українців зараз одна ідеологія – перемогти, бо можемо залишитися без держави»

Україна переможе! Це тверде переконання кожного з нас. Але якою вона буде після перемоги і якою може бути? Чи дає війна вікно можливостей? Як повернути українських біженців з-за кордону? Хто має брати на себе відповідальність на місцях і що робити кожному з нас зараз, аби бути корисним державі? Розмовляємо, міркуємо, розставляємо акценти разом із відомим підприємцем, громадським діячем, депутатом обласної ради Тарасом Виноградником.

Вже сім місяців в Україні триває повномасштабна війна, і життя більшості громадян розділилося на «до 24 лютого» і «після». Як ці сім місяців прожили Україна, українці і ви особисто?

Безумовно, це стресова ситуація для нас усіх. Ми не були готові до війни. Сім місяців, а не три дні – це тільки завдяки українцям. І хоча історично ми нація землеробів, у нас – від дітей і до стареньких людей, які віддавали останні гроші на ЗСУ, – прокинувся ген воїнів. Це ген боротьби за незалежність, яку фактично зараз ми виборюємо. Це сім місяців перемоги, щоденної перемоги, бо боротьба триває. На це питання може бути розлога відповідь: можна розповісти і про економіку, і про життя, і про сім’ю, і про батьків, і про Збройні сили, і про долі людей – тут є про що говорити. Але я хочу сказати, і це моя особиста думка, що ці сім місяців втрачені з точки зору державного будівництва.

Що саме ви маєте на увазі, як можна розбудовувати державу у час війни?

Ми всі розуміємо, що після цієї війни світ уже не буде таким, як раніше. Він буде іншим, і суспільне життя в ньому буде іншим, і стосунки України з сусідами будуть іншими – все зміниться. Це все треба окреслити в законах, в Конституції. Хто сьогодні це напрацьовує? Конституція України потребуватиме змін, а це складний процес, що потягне зміни в інших законодавчих актах. За цей час конституціоналісти мали б працювати з найкращими світовими практиками. Це втрачено. Чи ми могли б запропонувати нову економічну політику, український НЕП? Точно могли б, а сьогодні ніхто навіть не говорить, якою буде економіка після перемоги, – а ми ж не сумніваємося, що переможемо. Чи відновимо ми ті галузі економіки, які вже втрачені, знищені? Ми, на жаль, не відновимо більшість із них. А якщо ми інтегруємося у світ, то маємо знати і розуміти, де наше місце у виробництві, виробничих силах. Цього ніхто не напрацьовує зараз. Я радий, що в процесі війни формується військова доктрина, якої у нас теж не було, але вона зараз кристалізується в ході військових дій, роботи військових з’єднань, Головнокомандувача, Міністерства оборони.

Ви говорите про дуже важливі питання, але вони глобальні, загальнодержавного рівня. А що вдається робити командам на місцях? Як працює влада області? Чи є належна комунікація між ОВА та депутатами, до прикладу?

Прикро говорити, але комунікації немає, принаймні у мене і в інших моїх колег. Наведу вам приклад: два місяці я намагався створити робочу групу за участі представників Міністерства енергетики, Державного агентства з енергоефективності, USAID, НАК «Нафтогазу» щодо розробки пілотного проєкту з енергетичної безпеки Івано-Франківської області. Два місяці я ходив в ОВА, і за два місяці вони спромоглися видати розпорядження про створення робочої групи. І все. Час втрачено. А міжнародні донори пропонували нам все, що треба для опалювального сезону: труби, засувки, котли, великі намети з обігрівом, батареї. Наша ОВА не змогла навіть такий список скласти. Чернігів, Хмельницький, Одеса подали заявки, а ми не встигли. Ось так.

Українцям прогнозують дуже складну зиму. Чи були ми підготовлені в енергетичній сфері до надзвичайних ситуацій?

Людям треба говорити правду: ми не були готові і не готові зараз. Треба реально казати, що енергетична сфера в перспективі кардинально зміниться, ми дурили себе, замилювали очі, що ми не беремо російського газу, але насправді брали його. Тепер вже точно не будемо купувати. Але якою буде потім ціна, чи витримає комунальне господарство? Чи витримають нові ціни прості громадяни? І взагалі, що ми зробили, щоб збільшити видобуток свого газу? І навіть той, що видобували, ми продавали за кордон за валюту. Схеми працювали. Хочу підкреслити, що цей опалювальний сезон буде критичним. Люди рубають дрова, що стали в 5 разів дорожчі, хоча можна було б організувати постачання вугілля в громади. Це я кажу тільки про Івано-Франківську область, але цю матрицю можна накласти на всю Україну. Нас чекає безліч проблем. Ми їх відклали вбік, бо війна, але ж вони нікуди не поділися. Ті, хто має воювати, воюють, це ми бачимо. А ті, хто відповідає за все інше, що роблять? Крім енергетики, є ще одне вкрай важливе питання – забезпечення харчами. Скільки знищено логістичних складів, зерносховищ… Де наш держрезерв на випадок погіршення ситуації? У нашій області 1 мільйон 300 тисяч населення. Де в нас є склади з необхідним резервом?

Я такою інформацією не володію, можливо, десь і є. Ви як депутат обласної ради мали б це знати точно.

Нема. Якщо відверто, то нема. А з цим ми теж можемо стикнутися. Треба сказати, що війна нам також відкрила очі на багато речей. Ми зрозуміли, що живемо, як в театрі. Декорації забрали – і гола сцена. Ми мали б робити якісь висновки, готуватися. А з того, що я знаю, то нічого не робиться.

До речі, як під час військового стану працює обласна рада? Чи обмежені її повноваження?

Повноваження обласної ради зараз обмежені. На час військового стану всі повноваження переходять до військових адміністрацій. Але хочу наголосити, що в такий складний час органи місцевого самоврядування залишаються єдиним острівцем демократії в країні. Тому у нас відбуваються сесії, працюють комісії, напрацьовуємо певні рішення. Але виникає логічне питання: якщо адміністраціям передали повноваження, то для чого вам рада? Я припускаю, що інколи посадовці бояться брати на себе відповідальність і хочуть розділити її з іншими. Для такої «колективної відповідальності» і збирають депутатів. І я, і мої колеги і так постійно працюємо, їздимо по області, зустрічаємося з виборцями. Я, наприклад, тісно спілкуюся з головами територіальних громад, чим можу, допомагаю територіальній обороні.

Знаю, що ви багато допомагаєте військовим і цивільним, але мало про це розповідаєте. Вважаєте, що благодійність не має бути публічною?

Не дуже зручно у цій ситуації говорити про себе. Як тільки розпочалася війна, українці поділилися на три категорії: ті, хто пішли воювати, влада, яка мала свої завдання, і решта, які робили все для перемоги. Буквально всі українці включилися у цю роботу, це беззаперечно, я не бачив жодної людини, яка б лишалася осторонь, – кожен робив те, що міг. Хтось допомагав грошима, хтось –  працею фізичною. І ми з колегами з організації «Єврокарпатська ініціатива» теж взялися допомагати. Ми сконтактували з нашими партнерами за кордоном і організували доставку товарів першої необхідності та харчів як для внутрішньо переміщених осіб тут, так і для мешканців Чернігівської, Київської, Житомирської, Миколаївської та Одеської областей. І робимо це до сьогодні. Про себе скажу коротко: є декілька військових підрозділів, які я забезпечую і амуніцією, і одягом, і всім необхідним.

Безсумнівно, що Україна переможе у цій страшній війні. І нам доведеться відбудовувати все зруйноване і відновлювати все понищене, але головне – нам треба буде якось повернути українців з-за кордону. Як з цим впоратися?

Почну з українських біженців, які вимушено втікали від війни за кордон. Понад 7 мільйонів українців виїхали, для мене це страшна цифра. Це трагедія. Нещодавно Міністерство освіти Польщі заявило, що 1 вересня в польські школи пішли 200 тисяч українських дітей. Уявіть собі, що майже весь Івано-Франківськ пішов у Польщі в школу. Пригадуєте, люди виїжджали навіть без закордонного паспорта, і, відверто кажучи, багато з них давно хотіло виїхати. Для них з’явилося вікно можливостей: з одного боку – трагедія, а з другого – шанс поїхати. Хтось до чоловіка, до батьків чи родичів, а хтось просто в пошуках кращого життя. І в Європі їм створюють всі умови: легальна реєстрація на 2-3 роки, можливість працювати, матеріальна допомога. За цей час діти асимілюються – і все. А які кроки робимо ми, щоб українці повернулися? Поговорімо відверто про це. Люди вже мають досвід 2014-15 років, тоді близько півтора мільйона людей з тимчасово окупованої Донеччини і Луганщини виїхали в інші області України. А що для них зробили? Що держава для них зробила? Може, створила для цих людей робочі місця, захистила капітал, збудувала нові школи чи житло? Нічого такого не зробили. Тому велике питання, чи вони повернуться. Але ми побачимо це, ми будемо свідками всього.

Мене зачепила ваша фраза про вікно можливостей. Чи доречно під час війни використовувати такий термін?

Впевнений, що так. І хочу повернутися до вашого першого питання про сім місяців війни. Подивімося на них з точки зору позитиву. Хай як цинічно це звучить, але це так, це вікно неймовірних можливостей для всіх. Насамперед зробити переоцінку стану речей у себе вдома, в кожній сім’ї, в кожному місті, в селі, селищі, в державі загалом і дати відповідь: а що ми хочемо, куди ми йдемо, яка наша мета? Бо нас зараз на цій землі тримає тільки любов до держави, ідеологія і патріотизм. Я не кажу жодного слова про матеріальні цінності. Бо, якщо ми втратимо державу, ми будемо «люди без держави». А це найстрашніше. Але такий народ не може зникнути. Скільки вже хотіли, щоб ми зникли, – не виходить. Така у нас доля. Відкривається вікно можливостей і для нашої області – у нас неймовірний потенціал, ми можемо бути як Баварія в Німеччині або як Тіроль в Італії, і всі передумови для цього є. Але треба працювати, треба брати відповідальність на себе. Я можу назвати 5 стратегічних напрямків, які можна було б вже напрацювати, і область після завершення війни одразу ж впроваджувала б їх у життя. Це якісний економічний стрибок, це і робочі місця, і надходження, і зростання валового продукту на душу населення. Світ буде іншим, і треба знайти собі в ньому місце. Якщо ж ми будемо придатком – нам кінець.

І наостанок, чи є місце під час військового стану для політичних дискусій в Україні?

Безумовно, ні! Політичних дискусій не повинно бути. Бо це боротьба різних ідеологій. А в нас зараз одна ідеологія – перемогти, зберегти державу Україна і її розбудовувати. Якщо хтось проти, то він ворог – і на цьому крапка.