Володимир Омелян: «Перемагають оптимісти»

Цю розмову ми записували телефоном, адже Володимир Омелян, як і сотні тисяч українських чоловіків та жінок, зараз боронить державу в лавах Збройних cил України. Успішний дипломат, відомий політик та колишній міністр інфраструктури після повномасштабного вторгнення росії, не вагаючись, взяв до рук зброю. Про ілюзії, яких варто позбуватися, бачення України після перемоги та відповідальність перед тими, хто століттями здобував незалежність, – в ексклюзивному інтерв’ю для журналу «МІСТО».

Ви зараз служите у лавах Збройних cил України. Взяти до рук зброю вирішили ще до повномасштабного вторгнення? Вагань 24 лютого не було?

Не було жодних вагань, бо насправді, ще коли я був міністром, для себе постановив і виконував, що кожного місяця я маю бути на фронті – не для фотографій, а з нашою армією. Я це робив, виїжджаючи на декілька днів, до тижня, до хлопців на передову. Тому з 24 лютого, коли почалася велика війна, в мене все було готове. Я просто одягнувся, взяв штурмовий рюкзак, зброю і пішов записуватися в лави ЗСУ.

У Вікіпедії вказано, що ви правнук Богдана Лепкого…

Якщо зовсім точно – двоюрідний праправнук.

Наскільки знання про таких видатних предків впливало на формування вас як особистості? Це в сім’ї обговорювалося?

Так, звичайно, це в сім’ї обговорювалося. Ми дуже шануємо пам’ять Лева і Богдана Лепких. Мама мені не раз розповідала, як її старші сестри зустрічалися з ними. Це почуття, з одного боку, гордості, з другого – великої відповідальності. Бо ти розумієш, що не можеш підвести свій рід. І якщо не вдасться стати кращим, то бодай не гіршим.

Ваш двоюрідний брат – Василь Сліпак. Перед ним, мабуть, відповідальність не менша…

Я взяв його псевдо («Міф», – ред.) і продовжую його справу. Бо в мене є, окрім загальнодержавного обов’язку, особистий – помститися за брата. І я хочу довести його справу, яка є нашою спільною справою, до кінця – перемоги над москвою і бажано – спалення кремля у тому чи іншому вимірі – фізичному або метафізичному.

Ваша сторінка у фейсбуці – це як посібник для оптиміста, публікації завжди покращують настрій. Як вдається тотально уникати зради?

Перше, що я для себе зробив 24 лютого, – припинив критикувати чинну владу і особисто Зеленського, бо вважаю, що в час війни ці дискусії мають негативний ефект для держави. По-друге, ми ж хочемо перемогти. І ми переможемо! Перемагають завжди оптимісти, а песимісти, на жаль, ні.

От власне про критику влади. Чи справді потрібно на все заплющувати очі?

Я вважаю, що зараз не можна втручатися у військові справи. Головнокомандувач Збройних cил України на своєму місці, і ми вважаємо його справжнім, найбільшим героєм держави. Будь-які поради чи публічна критика можуть тільки зашкодити справі, а не допомогти.

8.07.2022 Ukraine. Borodyanka. A soldier of the Armed Forces of Ukraine stands on the main square facing bombed houses. High quality photo

Ви щодня пишете на своїй сторінці у фейсбуці про наслідки введення санкцій проти російської федерації. Наскільки масштабними вони є станом на сьогодні?

На моє глибоке переконання, ті процеси, які відбуваються з російською економікою, співмірні з 1917 роком, коли російська імперія повністю розвалилася і це призвело до значних бунтів і громадянських війн у самій імперії. З Україною була інша ситуація – війна була не громадянська, а повноцінна. Росіяни тоді хотіли знову відновити контроль над нами. На жаль, їм вдалося. Але всі економічні процеси вказують на те, що росія закривається, вона отримала фактично повний бан на імпорт західних технологій, без чого не може розвиватися як держава, її експорт суттєво обмежено. Наскільки санкції мають вплив на пересічного мешканця російської федерації – тут дискусійне питання, бо люди йдуть грабувати і вбивати заради унітаза. Мабуть, їм санкції не зовсім і страшні. Але всі інші позиції: еліта, середній клас, який ще не встиг виїхати і втекти з росії, – безумовно, це доволі відчутно. І заяву щодо можливого повного обмеження виїзду туристів з російської федерації до країн Європейського Союзу дуже негативно сприйняли росіяни і, зокрема, російська еліта. Бо вони думали, що з фальшивими чи виданими на чуже прізвище паспортами їхні діти, онуки, коханки, дружини зможуть далі подорожувати Європою, але виглядає, що і ця опція буде закрита.

Чи не буде надто великою спокусою для окремих країн лишитися на російській газовій голці?

Я думаю, що останні ілюзії стосовно росії розвіялись. Тепер вже еліта і Європейського Союзу, і НАТО чітко розуміє, з ким вони мають справу. І навіть після заміни режиму путіна не буде вже сліпої віри у можливість побудови демократії в росії. Тому залежність від газу теж стрімко скорочується. Ми бачимо падіння обсягів постачання, причому тут теж цікаво: не тільки європейці відмовляються від купівлі російського газу, але й сама росія хоче покарати Європу відсутністю російського газу – і тим ще більше себе добиває. Газпром практично втратив європейський ринок, і російські нафтові компанії відчувають те саме.

Зараз у нас потужна підтримка світу. Але наскільки сильним залишається російське лобі у різних країнах? Чи є шанс у росії знову зміцнити свої позиції?

Безумовно, воно є. Я вважаю, що після заборони туристичних поїздок до Європейського Союзу треба вводити суворий перегляд тих російських громадян, які отримали посвідку на постійне місце проживання чи навіть легалізувалися як громадяни ЄС чи Сполучених Штатів, для того щоб їх теж видворювати з країн, бо це п’ята колона, яка може підірвати будь-яку державу зсередини. Ми бачимо продовження роботи російської пропаганди. От, зокрема, вбивство доньки так званого ідеолога путіна – це чітка операція ФСБ для того, щоб подати світу: бачите, що відбувається – вбивають невинних дівчат. Хоча насправді про цю людину ніхто не знав до того і не буде знати після. Її роль має виключно сакрально-інформаційне значення для російської пропаганди. Але я думаю, що тут теж не спрацює, бо захід, маючи вже по всьому світ випадки отруєння полонієм й іншими речовинами російськими спецслужбами, не вірить у правду росії.

Зараз відбувається крах ілюзій щодо низки міжнародних інституцій: Amnesty International, ОБСЄ. Вони збережуть свій вплив чи приречені відійти у минуле?

Коли ми живемо вперше в якихось подіях, то вони для нас багато в чому є шоковими і, скажімо, прем’єрою чогось. Але якщо проаналізуємо історію, то це все вже відбувалося не раз у минулому. Будь-яка міжнародна інституція не готова до потрясінь. Вони спрямовані на планомірний перебіг процесів. Коли відбувається війна, та ж Ліга націй виявляється недієздатною. У минулому є багато таких прикладів. Тому я думаю, що ця війна в Європі теж буде таким тригером очищення і перебудови міжнародної архітектури в контексті як безпеки, так і міжнародних відносин.

Emblem at military car of the Armed Forces of Ukraine

Як зміниться розстановка сил у світі після перемоги України? І наскільки вона вже змінилася?

Тут дуже простий вибір. У нас вибір між минулим і майбутнім. Вибір між нормальною демократією, де поважають права і свободи кожного, та автократією, де все вирішує одна людина. Вибір між, за великим рахунком, Сполученими Штатами Америки і Китаєм. Я все своє життя був американістом і вважаю, що тільки в союзі з потужними демократіями Україна може досягти значних успіхів. Всі інші варіанти нейтральності, російської окупації ми вже випробували, і вони призвели лише до численних жертв.

Від початку повномасштабного вторгнення українці вже чули чимало прогнозів щодо тривалості війни. Варто тішити себе якимись ілюзіями чи все-таки працювати, не орієнтуючись на жодні дати?

Я вважаю, що в нас має бути єдина ціль – перемога. І на цьому мають бути сконцентровані наші ресурси, вміння та емоції. Дати ставити – річ невдячна. Війна – це завжди виснаження обох сторін, і перемагає той, хто має більше сил. Я переконаний, що Україна має більше сил завдяки підтримці Заходу і росія програє в цій війні. І це буде перша величезна перемога такого порядку, мабуть, з XVII сторіччя, над росією, коли ми власними руками зруйнуємо російську імперію, яку свого часу самі й створили.

Відбудова України скільки часу може зайняти?

Тут теж не потрібно мати ілюзій. Чомусь є така стала публічна думка, що ось закінчилася війна перемогою і наступного дня ми повернулися в 23 лютого 2022 року або ще краще – в якісь там золоті часи. Цього не буде. Повоєнна відбудова завжди займає багато часу – від 5 до 10 років щонайменше при величезній концентрації всіх зусиль. Але я переконаний, що попри смерті і руйнування Україна лише виграє від цієї війни.

Треба чекати перемоги чи дещо потрібно відбудовувати вже тепер?

Має бути передусім підготовка на рівні проєктування, на рівні обрання моделі, на рівні формування команд. Бо питання не в кількості російських репарацій, які ми отримаємо: чи це буде пів трильйона, чи трильйон, чи 5 трильйонів доларів. Питання в тому, щоб на кожен долар репарацій прийшло щонайменше 15 доларів прямих іноземних інвестицій. От тоді це буде велика перемога України, це буде побудова іншої України. Але це неможливо буде зробити, якщо ми не запропонуємо струнку економічну модель і не присягнемося на Біблії, на Конституції, на Корані, на чому завгодно, що ми не будемо її міняти впродовж наступних 20 років. Якщо ми не запропонуємо прогресивне оподаткування, яке буде найкращим, найлегшим, найсучаснішим у світі, якщо ми не скажемо, що верховенство права – це основний критерій нашої держави і закону та суду підкоряється будь-хто, в тому числі і президент України, от без цього ми не зможемо виграти другий етап. А якщо ми не виграємо другий етап, то, на жаль, війна повториться знову через покоління.

Зараз про цивільні польоти над Україною можна тільки мріяти. Та все ж.  Івано-Франківський аеропорт після перемоги: чи є потенціал для міжнародного авіасполучення з Івано-Франківськом?

Потенціал є величезний. Але, на жаль, історія аеропорту дуже сумна. І насправді на місці Зеленського я переймався би цією історією. Це і його обличчя. Я хочу сучасну Україну, і пан Зеленський міг би це показати на прикладі Івано-Франківського аеропорту, не чекаючи завершення війни. Оголосити проєкт відбудови, знайти кошти на нього і після перемоги, наступного дня, почати масштабне будівництво.

Чи маєте мрії, які хочете втілити після перемоги?

Я дуже хочу, щоб ці всі втрати (на жаль, вони є величезними – особисто поховав вже більше як десять побратимів) не були марними. Бо люди пішли вмирати за Україну, яка має відбутися. Зараз Україна бореться за право свого існування, за право бути сучасною нацією. Після війни я обов’язково докладуся до побудови України. І я би хотів, щоб мрія моя і побратимів, в тому числі полеглих, втілилася, бо іншого шляху розвитку в нас немає.

Ольга Рега