Як вчителька Солотвинської школи почала варити справжній шоколад

Оля Гуменяк з селища Солотвин вже мала дві вищі освіти та роботу вчительки молодших класів, коли знайшла своє захоплення для душі. Оскільки по натурі вона вічна експериментаторка, то залюбки підтримала ідею, яку їй запропонував брат разом зі своїм другом.

Приблизно чотири роки тому, десь в січні друг мого брата – Юрій, їздив в Перу, щоб там перезимувати. Там він і спробував справжній шоколад. Коли він повернувся в Україну, то сказав моєму брату, що в нас тут немає справжнього шоколаду. А якщо і є десь, то він дуже дорогий. Він дізнався технологію виготовлення. Тепер потрібно знайти, хто б його робив. І з цим питанням брат звернувся якраз вже до мене, – пригадує Оля.

Для початку роботи Юрій купив меланжер – такий апарат з гранітним дном та жорнами, які перемелюють какао-боби. Жінка наголошує, що виготовляти шоколад вони почали та продовжують робити повністю з нуля.

Я не топлю плитки шоколаду та не виливаю вже з них фігурки. Я сама виготовляю шоколад.

Наступним етапом була закупка какао-бобів та какао-масла безпосередньо з Перу. Тут знайшли потрібного постачальника і домовилися з ним про все необхідне, хоч і ціни були дуже високі.

До прикладу якщо в супермаркетах є шоколад з Гани – він вироблений з найгірших какао-бобів, які лише можуть бути. Але ціна в плитки все одно висока.

Перші какао-боби були сирі, вдома їх довелося ще й обсмажувати та робити це потрібно було правильно. Має бути спеціальна конвенція та часте перемішування, щоб вони не були гіркі.

Тоді ми сідали всією сім’єю та лущили їх. Лущаться вони дуже схоже на арахіс. Але в кожному бобі є ще «цвяшок», який потрібно також витягнути, щоб він не давав гіркоту. Після цього всього боби розсипаються в крихту.

Всю інформацію вони тоді брали з інтернету. Питань було багато, оскільки процес надзвичайно тонкий. В шоколаді можна безмежно розвиватися, головне мати час та гроші.

Я тоді навіть не розумілася в цукрах. Виявляється, їх є дуже багато видів і кожен має свій глікемічний рівень. Деякі з них дозволені навіть діабетикам. Деякі з них дуже яскраво відкривають смак какао-боба.  Щоб виготовити звичайний чорний шоколад крихту потрібно крутити в меланжері 72 години без зупину. Але це дає такий шовковий смак і неймовірний аромат, що це не передати словами. Зараз з цими відключеннями світла все стало трохи важче, бо коли шоколад застигає – його потрібно буквально видовбувати і ще раз перетоплювати.

На початку жінка розливала шоколад у форми від кексиків, бо ще не мала потрібних форм. Відправляла шоколад Юрі на пробу і так в телефонному режимі вони вирішували, що треба змінювати.

Через рік він знову поїхав в Перу і привіз звідти шоколад і сказав, що мій став навіть кращим за закордонний і що в Україні він ще такої смакоти не їв. В нас шоколад роблять на білому цукрі, бо так дешевше. Кокосовий цукор, що прикладу, коштує в межах 400 гривень за кілограм, а наш в рази менше. Тому наш шоколад такий дешевий й тому знецінюється вартість справжнього шоколаду, хоч тут собівартість виходить по факту 1 гривня – 1 грам. І це без роботи, без світла та інших розхідників.

Проте справжнього шоколаду ти багато не з’їж, бо в нього більша поживна цінність. Якщо звичайну нашу шоколадку можна з’їсти цілу, то тут вистачає всього декількох шматочків.

Свій шоколад вирішили назвати просто та по-місцевому, щоб було звично людям – «Чоколяда». Як приємний бонус в назві заховалося й ім’я майстрині.

В нас люди раніше хотіли чогось доброго і дешево, але такого немає. Тому тішить, що зараз люди звикають до іншої культури споживання. Краще купити менше – але якіснішого. І це дуже тішить.

Оля пригадує, що затійник ідеї Юра одного разу захотів справжнього карпатського шоколаду. Казав кинути туди трохи хвої, щоб був такий цікавий запах. Вона вирішила спробувати, але додати туди не хвої, а ягодів ялівцю, які дають теж неймовірний запах. По факту вийшов дуже цікавий смак, незвичний. Так і починалися експерименти зі смаками.

Тепер я вже трохи знаю, що таке шоколад і що в ньому можна розвиватися фактично безмежно. Тоді я знала, що буває лише чорний, молочний та білий шоколад, який по факту і не є шоколадом, а лише какао-маслом. Тепер я відкрила для себе кавовий, фруктовий, гречаний шоколад.

Рік тому Ольга пішла на курси, бо зрозуміла, що їй мало знань у цій сфері.

Я дуже задоволена, бо навчилася готувати дуже багато різних солодощів без глютену та лактози. Все для того, щоб ласощі були не алергічні і їх могли їсти всі люди, навіть діабетики.

Готує майстриня: чорний 90 та 70 відсотковий шоколад, молочний класичний, молочний без молока, гречаний, фруктовий, кавовий, м’ятний, білий і коробовий. Також п’ять видів карамелі серед яких класична, солона кокосова, кавова, шоколадна, пряна. Цукерок, в свою чергу, є незліченна кількість – кожен знайде щось собі до смаку. До прикладу є шість трюфелів, п’ять видів обливних, вісім батончиків, мармелад і ще багато інших.

Сам шоколад може зберігатися довго, але краще тримати його в холодильнику, адже там немає жодних консервантів.

Ольга розповідає, що шоколад – її захоплення для душі. Тут вона знаходить свій релакс та відпочинок. Зазвичай натхнення приходить ввечері, коли вся робота зроблена і можна побути на самоті з шоколадом. Проте зараз з відключеннями світла робота йде трохи важче.

Діти й чоловік підтримують майстриню, адже й самі люблять поласувати шоколадом.

Планів на майбутнє в Олі багато. Насамперед їй хотілося б мати свою власну майстерню шоколаду, щоб люди змогли прийти, побачити, спробувати та сказати, що так, це є воно – корисне та смачне.

 Розказувати можна багато, але потрібно спробувати. Бо навіть картинка не передає всіх смаків.