Херсон: чужих українців не буває

Тетяна Соболик

Херсонська вихователька Олена Наумова стала символом спротиву не тільки для своїх земляків, а й для усієї України. Перебуваючи в окупації, вона знімала гумористичні ролики у тіктоці, де висміювала загарбників і тих, хто їх підтримує, чекала на ЗСУ та надихала українців на віру в перемогу.

«Я б не вижила без гумору. Думаю, іншим гумор теж допомагав. Переглядаючи мої ролики, вони усміхалися. З’являлося передчуття того, що все буде добре», – розповідає Олена.

Вдавали, що прийшли з добром

Інтуїтивно розуміла, що буде війна. Складала докупи факти: сотні тисяч ворожих військ біля кордону, сигнали від американського президента та виїзд іноземних дипломатів. Але не всі звернули на це увагу.

Херсон захопили на шостий день після повномасштабного вторгнення. Спротив містян вражав безстрашністю. Херсонці виходили на вулицю під танки і кричали ворогам: «Домой» (російською – додому). Ті не відповідали агресією, мовчали.

«Було відчуття, що ти – свій серед своїх, – розповідає Олена. – Навколо вороги, а тут величезна маса людей і всі – одна родина. І нічого з тобою поганого не трапиться, адже поряд люди з нашими прапорами».

Як припускає вихователька, спочатку в окупантів, мабуть, був наказ не чіпати мирних. Гралися в добрих визволителів. Зрештою, спершу в Херсоні були регулярні війська, а вже пізніше під’їхала росгвардія – їхні спецнази. От вони уже й розганяли мітинги.

Соціальна місія

Блогерка проводила стріми в Херсоні, знімала дотепні ролики і розповідала новини. Загалом виконувала дві соціальні функції: доносила українцям, що Херсон тримається і чекає на Збройні cили України, а також збирала кошти через тікток і передавала їх землякам, які потребували допомоги.

Пів мільйона зібрала тоді Олена Наумова на підтримку херсонців. Кошти пересилала пенсіонерам, одиноким, багатодітним, людям з інвалідністю тощо. Усіх перевіряла, щоб не було шахраїв. Та переслати усім не могла, бо були люди старшого покоління, вони мали тільки кнопкові телефони. Їм треба було давати готівку в руки. Тож Олені доводилося мати справу з міняйлами. Вихователька їм пересилала гроші на картку, а ті їй давали готівку, яку вона вже віддавала пенсіонерам. Бувало, купувала продукти, ліки, памперси, дитяче харчування у лікарню.

«Вони пропустили через підвали і валютників, і міняйл – людей різних професій. Тому з’ясувати, хто саме мене здав, я не зможу. Невідомо, хто на них працював, хто і що доносив», – розповідає тіктокерка.

Задушити блогерський рух

Вони з першого дня забирали атовців. Ймовірно, вбивали, і люди знали про це. Розуміли, що можуть прийти за будь-ким. Проте це херсонців не зупиняло, Олену Наумову у тому числі. Знімала відео, розуміючи, що може бути біда.

«Не могла зупинитися, – зізнається вона. – Бо ж чекали друзі та підписники. Вони мали знати, що відбувається».

Вперше Олену спробували затримати ще 25 травня. На центральній площі міста вона знімала стрім, російський солдат захотів забрати телефон. Хапав за сумку, за руку. Але натовп був великий, їй вдалося вирватися, не посмів силу застосувати. З того часу вона вже не вела стріми, ще й тому, що підписники все це бачили і просили більше так собою не ризикувати.

Виїжджати не думала. Тіктоки продовжувала викладати. 23 серпня, на День Прапора, Олену забрали «на підвал» з дому. Допитували перші чотири дні.

Тортур до блогерки не застосовували, рука не піднімалася, однак вдарили один раз. А от залякували багато. Прив’язували дротами, казали, що струм підключать. Називали екстремісткою. Хоч на той час навіть їхнього псевдореферендуму не було, зайди вимагали покори.

Лікаря не привів

Олена ставила позначки в підвалі усі 11 днів свого перебування в полоні. У двох кутиках свої ініціали, а в одному повне ім’я – Наумова Олена В’ячеславівна. У так званій камері не було нічого, крім двох старих стільців. На одному мала сидіти вона – обов’язково спиною до входу. На другому ставили їжу, яку треба було мовчки з’їсти чайною ложкою.

У підвалі чула лише стукіт і ляскіт дверних замків. Світло було тьмяне. Тяжко було зрозуміти, коли ніч, а коли – день. Щоранку була перекличка. Російські орки стукали в двері і питали прізвище та коли їла. Треба було казати, що їла вчора. Бо ж годували 100-200-грамовими порціями раз на день, причому на всіх полонених була одна ложка. 

«Я один раз спробувала зробити вигляд, що мені погано, – розповідає тіктокерка. – Сказала, що не пригадую, коли їла востаннє. Він поцікавився, чи мені зле, спитав, що болить, і пообіцяв привести лікаря. Та нікого так і не привів».

Нормальні таке робити не будуть

Росіяни були завжди у балаклавах. За голосами та очима могла визначити, що було двоє одних і тих самих. А от ще двоє приходили виключно на допит.

«Була одна жирна свинособака, він підбіг і вдарив мене з усієї сили по обличчю. Але здебільшого штовхали, копали, принижували і погрожували», – пригадує Олена.

Якось, каже, вилили їй на руки воду, сказали, що зараз будуть під’єднувати до електричного струму, зв’язали руки і ноги. Погрози не виконали, але в камеру з собою дали іншу воду.

Після неї просиділа всю ніч з галюцинаціями, напевне, якісь наркотики підмішали. Кати дивилися у щілину і сміялися. Вранці вели на допит і розстелили британський та американський прапори на підлозі, щоб полонені по них топталися. Але Олена зробила вигляд, що її хитає, і обійшла.

А ще – казали, як будуть стукати в двері, щоб одягала пакет на голову. Дивилися у щілину і сміялися з того, як вона сидить з пакетом на голові.

Пакет був рожевий, трохи прозорий. Через нього один раз бачила, як перед нею поставили планшет і мультики увімкнули. То у них були такі збочення – показувати їй мультики, щоб вона їх через пакет дивилася.

«І ще другий стояв поряд і знімав, як я дивлюся кіно з пакетом на голові, – продовжує блогерка. – Не знаю, хіба нормальні люди можуть отримувати від цього насолоду? Можливо, будуть викладати в інтернеті і гроші зароблять на цьому».

Відео з вибаченнями записала з 5 дублів

Загалом у полоні Наумова була 11 днів. Чотири з них її допитували, далі – просто тримали. Хотіли, аби когось здала, та вона сказала, що нічого не знає. Далі вимагали виказати імена блогерів. Вона спершу мовчала, а потім почала називати імена тих, які виїхали. Росіяни ходили шукати кожного, з’ясовували, що вона їх дурить, і ще більше злилися.

Врешті під дією погроз змусили її розказати, де вона сховала свій телефон. 

«Казали, руки-ноги поламаємо, бомжам віддамо, електричний струм підключимо, монтажну піну в одне місце заллємо і таке інше», – розповідає Олена про погрози. 

У телефоні знайшли на неї ще більше компромату. Агресували. Далі сказали записати славнозвісне вибачення перед російською армією. Записувала з п’ятьох дублів. Усе забувала вкінці вибачитися. 25-річну подругу Олю, каже Олена Наумова, катували в полоні сильно. То її записали з одного дубля, бачили, що сил не було в неї зовсім.

Випустили Олену з умовою, що знайде гроші. Всі знали, що викуп з полону коштує 2 тисячі доларів. Їй теж такі суми озвучували: 70-80 тисяч гривень. Гроші вибивали з усіх, це й було метою арештів. А ще обчищали будинки і квартири своїх бранців. Вивозили техніку і все цінне.

За гроші, які Олена мала принести, її обіцяли вивезти. Хоч незрозуміло було куди. Тож вона придумала інсценувати своє зникнення. 

Підвал став нічним страхіттям

Залишила вдома відчинені двері і розкидані речі. Хай розбираються, куди вона поділася. Весь Херсон її шукав, розголос був, що зникла, тому легко було знайти добрих людей. Йшла вулицею перелякана, розгублена, не знала, як бути. До неї підійшли, обійняли і запропонували заховати за умови, що не матиме ні з ким жодних контактів.

«Я розуміла, що моїм рідним доведеться пережити стрес вдруге. Але це була ціна мого життя. Так мене ховали вісім тижнів на пустій квартирі, тільки їжу приносили», – пояснює Олена, чому про неї ніхто нічого не знав два місяці.

А ще вона додає: чужих українців не буває. Якщо українець, то це вже одна родина. А якщо хохол, який служить кацапові, то він не українець.

Зараз Олена Наумова в Києві. Вірить у перемогу і продовжує знімати відео. Друзі водять її на концерти, екскурсії – щоб відволікалась від жахів, які довелося пережити. Підвал став її нічним страхіттям: щоразу приходять по неї, кожного разу по-різному двері вибивають… «Вони були в балаклавах, але очі я пам’ятаю», – ділиться пережитим Олена Наумова.

Багато людей залишається й далі в Херсоні. «Мужні та сміливі відчайдухи», – говорить вихователька про своїх земляків. Зараз її друзі, які сиділи у сусідніх камерах, продовжують волонтерити у Херсоні. А вона допомагає збирати гроші.

«Але не всі, кого випустили, готові розмовляти з журналістами або навіть згадувати всі ті жахи, які пережили в полоні. Дісталося їм дуже, били струмом та катували», – зітхає Олена.