Навчав дітей “Захисту України” у школі. Історія вчителя-воїна з Івано-Франківщини Петра Смичка

“Чесно — страшно. Висунувся, щоб відкоригувати, і “прилетіло”. Важке поранення — роздроблена кістка, плече. На евакуацію виходив з автоматом, без бронежилета і каски, на адреналіні”, — каже Петро Смичок.

Втім психологічні травми, зі слів бійця, часто бувають складнішими від фізичних. Особливо, коли військовий після місяців на фронті опиняється в тилу.

“Людина, яка туди потрапляє, не розуміє, що з нею відбувається. Це буде для неї дуже важкою психологічною травмою. Воно потім усе “накладається”. Дивишся на цих людей: “Я його туди не посилав; він хотів 100 тисяч; що йому бракувало — хата, машина, молода дружина, чому він поперся туди?” Ніхто не каже: хто ж буде захищати ту хату, ту молоду жінку, якщо всі будуть сидіти вдома”, — розповідає Петро Смичок.

Травму руки Петро Смичок лікує понад рік. Заодно, каже, розв’язує бюрократичні проблеми. Їх військовим здебільшого доводиться залагоджувати власними силами.

“Довідка про обставини поранення — все розходиться у словах “отримав поранення при захисті Батьківщини”. У мене там написано, не пам’ятаю як, чи “під час бойових дій”, чи “внаслідок бойових дій”. Тобто наче воював, але що там робив — ніхто не знає. І ось через таку бюрократію і “тягнеться” ця вся історія, але маю надію, що десь вона мала б закінчитися”, — говорить Петро Смичок.