Статус за гроші та ганьба через лінь: Звідки беруться псевдонауковці і що з ними робити?

Уляна ПИЛИПЕЦЬ

В Україні маємо вже десятки гучних скандалів щодо незаконного присвоєння наукових звань. Що й казати, якщо один із таких скандалів стосувався четвертого президента України Віктора Януковича, знаного як «проффесор» (саме так він колись про себе написав, з двома літерами «ф»).

Із таких скандалів можна складати рейтинги чи писати про них окремі наукові роботи. Особливо, якщо врахувати, що навесні новий міністр освіти та науки України Оксен Лісовий – військовий, вчитель та директор Національного центру «Мала академія наук України» – теж засвітився в одному з них. Йому висунули звинувачення у тому, що його дисертація містить плагіат. Звідси виникло припущення, що він писав наукову роботу не сам.

Плагіат виявили «пацифісти»

Кандидатську дисертацію з філософії  Оксен Лісовий захистив ще у 2012 році, тоді він вже очолював МАН. Вперше інформацію про те, що робота теперішнього міністра освіти та науки містить плагіат, опублікували на сторінці «Українського руху пацифістів». Ця організація відома не тільки тим, що виступає за «мирне закінчення війни і право кожної людини на відмову від військової служби», а й своєю колабораційною діяльністю. Її очільник – відомий скандальний журналіст з Івано-Франківська Руслан Коцаба, якого звинувачують у державній зраді.

На скріншоті, який опублікувала організація, жовтим кольором виділено текст, який Оксен Лісовий начебто вкрав. «Навіть швидкий аналіз автореферату дисертації Лісового О.В. «Соціокультурна самоідентифікація особистості» (2012 р.) дозволяє виявити запозичення без посилань з ознаками механічного копіювання та автозаміни окремих словосполучень з автореферату дисертації Арабчука Я.І. «Основні чинники соціалізації особистості в полікультурному середовищі», оприлюдненого раніше, у 2011 р.», – було написано на сторінці.

Окрім цього, члени організації звинуватили О. Лісового в тому, що він «уже близько року бере участь у бойових діях, одночасно виконуючи обов’язки директора Малої академії наук України». 

Згодом інформацію про те, що наукова робота Оксена Лісового не є повністю унікальною, опублікували на сайті «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях», де поданий детальний її аналіз.

Врешті Лісовий змушений був заявити про свою нульову толерантність до академічної недоброчесності. Тоді він повідомив про те, що має намір відправити свою кандидатську дисертацію на експертизу.

«Свою дисертацію подав на перевірку до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, – написав міністр освіти у Facebook. – Не менше за інших чекаю на її результати. І, як уже казав, у разі виявлення будь-яких порушень нової культури академічної доброчесності, до формування якої від мене буде особлива увага, відмовлюся від ученого ступеня кандидата наук». 

Він пообіцяв, що, як тільки отримає висновок, публічно його оприлюднить.

Відмовитися від кандидатської: можна, але сенс?

У тому ж березневому дописі Оксен Лісовий анонсував зміну правил гри.

«Подав уряду пропозиції щодо змін у нормативній базі, які дозволятимуть будь-якому громадянину, чиновнику, політику добровільно відмовитися від наукового ступеня і (відповідно) від усіх надбавок. Зекономлені кошти держава зможе спрямувати на користь розвитку науки, оборону чи відбудову», – написав Лісовий.

Але хто готовий відмовитися від свого наукового ступеня?

Першим і поки що, здається, єдиним вченим, який добровільно відмовився від свого наукового ступеня, є сам Оксен Лісовий. Відтак його кандидатську дисертацію ніхто так і не перевірив до кінця. Зникла потреба.

Журнал «Місто» намагався знайти інших науковців, які б готові були добровільно відмовитися від свого наукового ступеня, але цього зробити не вдалося. Нема таких. Принаймні нам про них невідомо.

На думку кандидатки наук, доцентки кафедри мовознавства ІФНМУ Ольги Криницької, сама ідея «я відмовляюся від наукового ступеня, якщо у моїй роботі виявлений плагіат» – абсурдна. Мовляв, якщо у науковій роботі виявили плагіат, то це не твоя робота, і, відповідно, ступінь тобі присвоєний неправомірно. Тож як ти можеш відмовитися від того, що не твоє? В тебе просто це мають забрати.

«Але тут є й корупційна складова, за яку мала би бути відповідальність, – додає Ольга Криницька. – Якщо ти десять років працював із фальшивим дипломом, адже він тобі був виданий за списану роботу, то ти: 1) протиправно отримував зарплату на своїй посаді, а отже, маєш повернути кошти; 2) зайняв місце людини, яка мала чесні підстави працювати на цій посаді, але, можливо, через тебе змушена була піти замітати вулицю, бо ця вакансія була зайнята. Отже, держава (чи приватний заклад) зазнала збитків – і матеріальних, і отримала неякісні послуги. І за це має бути відповідальність як за корупцію. А то виходить: ага, так, робота не моя – тоді ОК, я благородно відмовляюся від свого наукового ступеня. Це просто смішно».

Професорка кафедри педагогіки початкової освіти Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, докторка наук Ольга Деркачова акцентує, що вона б не відмовилася від своєї роботи за жодних умов та обставин. Попри те, що кандидатську вона захистила ще у 2003 році. Зрозуміло, що зараз, через 20 років, вона би писала її трохи по-іншому, втім це не підстава відмовлятися від свого наукового доробку і від себе тодішньої.

«Це моє досягнення, що далося мені важкою та наполегливою працею, – аргументує Деркачова. – З роками можна переглянути якісь власні ідеї, подивитися на щось під іншим кутом зору, визнати, що в чомусь ти міг мати хибну думку, бо ти ростеш, розвиваєшся, змінюєшся, але відмовлятися від дисертації – це нонсенс. Який сенс тоді її писати та захищати?»

Писати і отримувати задоволення

Ольга Деркачова зізнається, що не розуміє ні тих, хто купує наукові роботи, ні тих, хто їх пише на замовлення.

«Коли я писала свої роботи, я робила це з любов’ю та задоволенням, а купувати – це ж як? Як жити все життя з хрестом «куплена робота» і нечесно «здобутий» статус? Навіть якщо ніхто не знає, що ти роботу писав не сам. Не бачу тут жодних виправдань», – каже професорка.

На її думку, має бути академічна доброчесність та совісне ставлення до здобуття статусу науковця.

«Теж не розумію, коли кажуть, що не мають часу писати. Коли я писала роботу, то абстрагувалась від всього можливого. Пріоритет – написати роботу. От уявімо, що мене попросили написати комусь поезію чи роман, а потім та людина презентує їх під своїм іменем. Дивно, правда? А чомусь із кандидатськими та іншими роботами це не так сприймається. Щиро вірю, що з часом в Україні перестануть працювати подібні організації, попит на купівлю робіт зникне, а здобуватимуть ступінь доктора філософії ті, кому це дійсно потрібно», – вважає Ольга. 

Підтримує таку думку і Сергій Адамович, доктор історичних наук, професор. Він припускає, що роботи на замовлення можуть писати викладачі через низький рівень заробітної плати.

«На жаль, існує така тенденція, що люди пишуть наукові роботи не самі, а купують їх і думають, що якщо раптом їх виженуть з роботи, до прикладу, на державній службі, то, маючи диплом доктора філософії чи доктора наук, вони зможуть піти працювати в університет. Але ні, для того, аби викладати в університеті, не достатньо диплома, потрібно мати навички, які жодна інша людина ні за які гроші за вас не отримає. Усе це потрібно самостійно здобувати та вчитись», – переконує Адамович.

Він додає, що для того, аби тенденція купувати роботи зникла, потрібно, щоб змінилася свідомість людей і щоб держава звернула увагу на цю проблему.

Необхідність чи престиж? 

То що ж таке кандидатська та докторська дисертації, для чого вони потрібні і кому? Спробуймо з’ясувати. 

Кандидатську дисертацію пишуть люди, які пов’язують своє майбутнє з викладацькою діяльністю. До 2020 року в Україні тим, хто написав та захистив кандидатську дисертацію, присвоювали науковий ступінь кандидата наук, а з 2021 року присвоюють перший науковий ступінь доктора філософії, як і в більшості країн світу.

За новими правилами, аби здобути ступінь доктора філософії, потрібно закінчити аспірантуру, а впродовж навчання у ній написати низку наукових статей, опублікувати їх в наукових збірниках, відвідувати конференції з тематики, яку обрали для дослідження, звітувати про виконання роботи науковому керівникові. 

Однак виконані вимоги і написана робота ще не означають, що ви отримаєте диплом доктора філософії. Перед тим, як допустити роботу до захисту, її вичитують на кафедрі наукового керівника, обговорюють і, якщо немає зауважень, рекомендують до захисту. Далі роботу читають незалежні експерти у цій галузі – офіційні опоненти. Тобто наукова робота проходить багатоетапну перевірку і верифікацію і після того, як будуть отримані позитивні висновки, здобувач чи аспірант допускаються до захисту. На захисті дисертанту ставлять питання за темою його роботи, аналізують відповіді тощо.

Багато науковців зупиняються на рівні доктора філософії (кандидат наук – до 2020 року). Другий науковий ступінь – написання докторської дисертації та здобуття вченого ступеня доктора наук. Докторська дисертація пишеться за таким же принципом, як і кандидатська, втім для її захисту необхідною умовою є наявність монографії. 

На цю роботу зазвичай ідуть роки. Втім, якщо наявність наукового ступеня для людини не питання науки, а ознака престижу чи на про всяк випадок («ай, та десь знадобиться»), то такі люди вдаються до хитрощів і замовляють наукову роботу за гроші.

Продають навіть у Tik-Tok

Пропозиція «на ринку» кандидатських чи докторських дисертацій в Україні величезна. Соцмережі рясніють оголошеннями, за якими можна на замовлення та «під ключ» придбати роботу. Існують навіть цілі організації, де групи людей пишуть на замовлення відповідні роботи. Ціни різні, як і необхідний термін виконання.

«Місто» промоніторило сайти у Google, де пропонують написати наукову роботу. Середня вартість кандидатської дисертації в Україні – від $1000, докторської – від $1500 і майже до $2000. За таку суму обіцяють повний супровід: написання роботи відповідно до усіх вимог, внесення правок після зауваження рецензентів та гарантію того, що робота пройде перевірку на антиплагіат.

Уся інформація є у вільному доступі. До прикладу, на сайті «Магістр» можна безпосередньо дізнатись вартість дисертації. До прикладу, робота на 180 сторінок з терміном виконання 109 днів коштуватиме замовнику 57 570 гривень, а якщо термін виконання менший, то ціна вища. Тобто, якщо роботу з тим же обсягом сторінок потрібно написати за 65 днів, то її вартість уже 72 710 гривень.

Зрозуміло, що вказані ціни – усереднені, адже вартість залежить ще й від унікальності роботи. За високу унікальність готуйтеся платити дорожче.

Акаунти у соцмережах, зокрема в Tik-Tok, де пропонують написати кандидатську дисертацію, не так відкрито афішують ціни. Для того, аби дізнатися вартість роботи, необхідно спочатку надати усі дані, тобто тему, план, методичні рекомендації, погодити терміни, і тоді з вами зв’язується менеджер. Ціна – після підписання «договору про співпрацю». 

Замість висновку зазначимо, що довести, чи робота куплена, чи дисертант писав її сам, вкрай важко або й взагалі нереально, а наявність плагіату у ній – не доказ того, що роботу купили. Хтозна, може, саме тому це нині стало чи не окремою схемою для шахраїв.